Поема “Кому на Русі жити добре” займає центральне місце у творчості Некрасова. Вона стала своєрідним художнім підсумком більш ніж тридцятирічної роботи автора. Всі мотиви лірики Некрасова розвинені в поемі, заново осмислені всі проблеми, що хвилювали, використані вищі його художні досягнення. Некрасов не тільки створив особливий жанр соціально-філософської поеми. Він підкорив його своїй надзадачі: показати картину, що розвивається, Росії в її минулому, сьогоденні і майбутньому. Почавши писати “по гарячих слідах”, тобто відразу
після реформи 1861 року, поему про звільнення, відродження народу, Некрасов значно розширив первісний задум. Пошуки “щасливців” на Русі повели його із сучасності до джерел: поет прагне усвідомити не тільки результати скасування кріпосного права але й саму філософську природу понять “щастя”, “воля”, “честь”, “спокій”, тому що поза цим філософським осмисленням неможливо зрозуміти суть теперішнього моменту і побачити майбутнє народу. Принципова новизна жанру пояснює фрагментарність поеми, побудованої із внутрішньо відкритих глав.
Об’єднана способом-символом дороги, поема розпадається
на історії, долі десятків людей. Кожний епізод сам по собі міг би стати сюжетом пісні або повести, легенди або роману. Усі разом, у єдності своїй, вони становлять долю російського народу, його історичний шлях від рабства до волі. Саме тому лише в останній главі з’являється образ “народного заступника” Гріши Добросклонова – того, хто поведе людей на волю. Авторське завдання визначило не тільки жанрове новаторство, але й усю своєрідність поетики твору. Некрасов багаторазово звертався в ліриці до фольклорних мотивів і образів. Поему про народне життя він цілком будує на фольклорній основі. В “Кому на Русі жити добре” у тім або іншому ступені “задіяні” всі основні жанри фольклору: казка, пісня, билина, сказання. Яке ж місце і значення фольклору в поемі? У фольклору свої особливі ідеї, стиль, прийоми, своя образна система, свої закони і свої художні засоби. Сама ж основна відмінність фольклору від художньої літератури – відсутність в ньому авторства: народ складає, народ розповідає, народ слухає. Авторська література звертається до фольклору, коли необхідно глибше проникнути в суть загальнонародної моралі. Коли сам добуток звернений не тільки до інтелігенції, але і до народу. Обидва ці завдання ставив перед собою Некрасов у поемі “Кому на Русі жити добре”. Поема написана “вільною” мовою, максимально наближеною до простонародного мовлення.
Стих поеми дослідники називають “геніальною знахідкою” Некрасова. Вільний і гнучкий віршований розмір, незалежність від рими відкрили можливість щедро передати своєрідність народної мови, зберігши всю її влучність, афористичність і особливі приказкові звороти. Органічно вплести в тканину поеми сільські пісні, приказки, голосіння, елементи народної казки (чарівна скатертина-самобранка пригощає мандрівників), мистецьки відтворити й задерикуваті мовлення підпитих на ярмарку мужиків, виразні монологи селянських ораторів, нісенітні-самовдоволені міркування самодура-поміщика. Барвисті народні сцени, повні життя й рухів, безліч характерних осіб і фігур – все це створює неповторне багатоголосся некрасівської поеми, у якій як би зникає голос самого автора, а замість нього чутні голоси й мова незліченних його персонажів.
