“Хрестоматійні, програмні твори” і проблеми сприйняття (роздуми над віршем В. Сосюри “Любіть Україну”)
Вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну” – твір програмний, хрестоматійний, твір, який кожен має прочитати, кожен патріот має знати напам’ять. Найперший з усього цього висновок – цей твір більше цитують, ніж читають. І більше читають, ніж обдумують. А якщо й обдумують, то вже точно не відчувають.
“Хрестоматійність” і “програмність” будь-якої поезії – перший крок до того, щоб читачі розівчились сприймати її саме як поезію, а не як набір гасел, не як штамп. Можливо, в чомусь це перебільшення, але якшо говорити про
І дарма. Поезія “Любіть Україну” була написана 1944 року. Мабуть, не варто й коментувати цю дату. Створення такої поезії в той час – це була дійсно подія. Власне, цей твір викликав багато невдоволення з боку “офіційної ідеології”. Мовляв, чого це ви закликаєте любити Україну, коли треба любити радянський народ і СРСР… Ці закиди вже точно можна залишити без коментарів. А ше мені здається, що цей текст – шо завгодно, але не заклик. Володимир Сосюра написав “Любіть Україну” не тому, шо він так думав, а тому, що
Мені здається, талановитим має бути не тільки поет – аби сказати, а й читач – аби почути.
Про що поезія “Любіть Україну”? Про любов. А любов – все ж річ емоційна, індивідуальна, жива й тонка, аж ніяк не програмна і не хрестоматійна. Відтак і патріотизм у деяких можновладців виходить такий плакатний і якийсь програмний…
Насправді ж поезія “Любіть Україну” не тільки насичена живою емоцією (яка зовсім не в знаках оклику виявляється), а й містить багато думок до обмірковування:
Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!..
Хоча б ця фраза вже гідна окремого диспуту. Хоча чого туг дискутувати – правда, вона правда і є.
Мені не хочеться говорити категорично, але поезія Володимира Сосюри не навчить читача любити Україну, як нішо не навчить нікого любити Україну. Бо це народжується всередині, безвідносно до якихось текстів, пісень, гасел. Патріотизм – це внутрішня культура, внутрішнє почуття, яке потім стає стимулом ді – яти. І тоді громадянська лірика чи певні політичні ідеї стають або не стають суголосними. Відтак не можна написати про повчальний зміст цієї поезії, можна тільки щиро захоплюватись силою того резонансу, який виникає між текстом і свідомістю читача, котрий має цей внутрішній не публічний патріотизм. А резрл> нанс насправді виникає. Тобто віриться у сказане, у прочитане, у відчуте, найбільше ж віриться у “ми” в останніх рядках твору. Його мало хто помічає, але-оце “ми” не порожнє:
Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею!
Що ж до самого змісту цих рядків, то тут вже, як кажуть, нічого не додати.
Поезію В. Сосюри “Любіть Україну” дійсно не забули: її цитують у статтях про патріотизм і про гісевдопатріотизм, до речі, теж, її вміщують у хрестоматіях, пишуть красивими літерами на плакатах і в стінгазетах. І добре, шо її не забули, але є й інший бік. Так, вірш “Любіть Україну” нерідко пишуть на плакатах,, але не читайте його з плакатів плакатною ж пафосною інтонацією – читайте його на самоті і про себе, з книги, а краше з почерку. А ще краще – з пам’яті. Тоді ця поезія не здаватиметься вам хрестоматійною, а стане живою – якою вона, власне, і є. Тоді хрестоматійність цієї поезії не завадить читати її по-своєму і любити Україну – свою і по-своєму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)