Віршовий розмір
Двоскладова (ямб, хорей, пірихій, спондей);
Трискладова (дактиль, анапест, амфібрахій, бакхій, молос);
Чотирискладова (пеон).
Поділ вірша на стопи умовний, бо межі стопи, як правило, не збігаються з межами слова:
Мріють | крила | ми з ту | ману і лебе | ді ро | жеві…
В. Симоненко
1. Хорей (гр. – хор) – двоскладова стопа з наголосом на першому складі. Або: двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, зазвичай непарний.:
Тут кожна стопа, що складається з двох складів, має наголос на першому складі, і ці
2. Ямб (гр. – напасник) – це двоскладова стопа з наголосом на другому складі.
В усіх наведених вище прикладах віршовий розмір – чотиристопний ямб. Цей розмір завдяки свої гнучкості є найуживанішим в українській літературі. Був запроваджений у поемі ” Енеїда ” 1. Котляревського, поширений в поезії Т. Шевченка.
3. Дактиль (гр. – палець) – трискладова стопа з наголосом на першому складі. Ця стопа нагадувала давнім грека палець, що має три фаланги
Віршовий розмір цієї поезії – чотиристопний дактиль.
4. Амфібрахій (гр. – короткий) – трискладова стопа з наголосом на другому (середньому) складі. В українській літературі вперше використав Є. Гребінка у поезіях “Човен”, “Українська мелодія”.
Віршовий розмір поезії І. Франка – чотиристопний амфібрахій.
5. Анапест (гр.: обернений, зворотний щодо дактиля) – трискладова стопа з наголосом на третьому (останньому) складі. У Давній Греції вживався у маршових піснях, згодом – у драматичних творах. В українській поезії вперше з’явився у збірці М. Костомарова “Вітка”. Наприклад:
Таким чином, вірш І. Франка має віршовий розмір – двостопний анапест.
Трискладова стопа може також складатися з трьох ненаголошених складів /цци/. Така стопа Називається Бакхій.
6. Спондей – супутна строфа з двома наголошеними складами ( – – )
7. Пірихій – Супутна строфа з двома ненаголошеними складами ( V V )
З любов’ю вухо привертаю
До братніх на землі пісень.
М. Рильський
8. Цезура (//) – пауза всередині рядка, яка розділяє віршовий рядок на два піввірші – рівних чи нерівних. У шестистопному віршовому рядку цезура звичайно зустрічається після і третьої стопи, а в п’5ітистопному після другої:
Могил нема. // Могили повтікали! – 5-стопні
Дніпро утік – // лишилася вода. рядки
І вовчі небеса // над вовчими віками – 6-стопні
Снують свою ходу – II печальна та хода. рядки
М. Вінграновський
9. Вільний вірш, верлібр – означає, що в цьому типі вірша дозволяються відхилення від канонів, установлених метричними версифікаційними системами. Вільний вірш зберігає первісний ритм: поділ тексту на рядки, а також запис їх стовпчиком; рядки його мають різну довжину (різну кількість складів і стоп) різну кількість наголосів, довільно розташованих.
Вторинні ознаки: метр, рима – або зовсім зникають, або з’являються спорадично. Цей вірш не має також суворо встановленої строфіки. Та не зважаючи на всі ці відхилення від традиційних систем віршування, вільний вірш зберігає певну ритмічну організацію. Художнє “порядкування синтаксичних рядків і пов’язане з ним у певній мірі закономірне розташування наголосів заступає собою сувору метричну систему. Наприклад:
Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне
Вільний, мрійний, тихий дзвін,
В світлі, в вітрі, в небі тоне,
Спів розносе
І голосе.
Хто се, хто се
Дзвони носе,
Хто се він?
10. Білий вірш – неримований вірш з чіткою внутрішньою метричною структурою, де на місці рими лишається чиста клаузула.
У ліриці, якщо мовиться про білий вірш, використовуються будь-які віршові розміри, як двостопні, так і тристопні:
Біліли зорі, мов кульбаба,
І місяць ріс, мов молочай;
Як поле ширшало під вітром,
Коні прийшли до водопою…
Патриція Килина
11. Олександрійський вірш – Шестистопний ямб з цезурою після третьої стопи і суміжним римуванням. Наприклад:
Високий рівний степ. Зелений ряд могил
І мрійна далечінь, що мглою синіх крил
Чарує і зове до еллінських колоній.
Ген – ген на обрії силуети диких коней,
Намети, і вози, і скирти – орачі.
Із вирію летять, курличучи, ключі…
М. Зеров.
12. Гекзаметр – Цезурований шестистопний дактиль, в якому окремі стопи замінюються хореями. Наприклад:
Ось я стою, мармурова, в камінних кайданах,
Тільки очі мої ллють потоки палющії сліз.
Сліз моїх зупинити не можеш ти, люта богине,
Бо й прометеївська гордість безсила була проти них.
Леся Українка.