Відгомін громадянської війни в новелах Григорія Косинки
Теперішня прізвище – Стрілець. Народився в с. Щербановка Обухівського району Київської області в сім’ї бідних селян. З 14 років переїхав жити в Київ. Рано почав працювати: чистильником взуття, канцеляристом. Закінчив вечірні гімназичні курси. Брав участь у громадянській війні. Протягом 1919-1922 гг. учився в Київському інституті народного утворення. Був членом літературного угруповання “Ланка”-МАРС. Був репресований і розстріляний. Прозаїк. Автор новел і оповідань, написаних в імпресіоністичній манері (увійшли в збірник “На золотих
Г. Косинка був арештований і розстріляний як “ворог народу” в 1934 році. Не стало одного, без перебільшення, з найкращих новелістів у свій час. Саме його Василь Стефаник назвав “своїм сином”, саме
Новела “В житах” – другий твір Григорія Косинки, одне з його любимейших. Саме його автор найчастіше читав перед слухачами. Це пронизаний оптимізмом, вихоплений з життя епізод, світлий промінь серед похмурої дійсності. Корінь – дезертир, що переховується вже другий рік. Серед природи, де він знаходить короткий відпочинок, немає горя й крові. Дезертир прислухається до “пісні поля”, спостерігає за разноцветием степу, розмовляє із сонцем. Важке існування, сповнене небезпек начебто десь далеко, ніщо не передвіщає нещастя. І тільки душу в якімсь очікуванні, у передчутті змін. Кульмінація добутку – зустріч героя з “загубленої в житах своєю долею”, улюбленою Уляною. Це реальне життя нагадує про себе. Але Корній “п’яний сьогодні в житах”, він ловить коротку мить радості, ловить мить життя, що, можливо, завтра обірветься. Думаю, що ідея новели – пошук життєвої гармонії,
До якої кожний прагне по-своєму.
Мотив громадянської війни звучить і в оповіданні “Фауст”. Фауст із трагедії Й. В. Гете, шукав життєвої істини на кривавих шляхах революції. Європейський Фауст, як відомо, не знайшов тої істини, але залишив людям спрагу пошуків. Таким виникає в новелі “Фауст із Поділля” – Прокіп Конюшина, пошук істини якого закінчується божевіллям і смертю в більшовицьких катівнях.
На мою думку, у добутку порушено дві важливих проблеми. Перша – це “муравьевщина” – одна з найбільш кривавих сторінок в історії України. Програми, які впроваджувалися радянською владою, дуже дорого коштували українському народу. “Більшовицька політика – це в’язниця для людей”, – до такого висновку повинен дійти читач новели. Друга проблема виражена в згаданій у новелі рядку: “Сліпе село злиться, а Україна кров’ю харкає”. Дійсно, люди часто були “сліпими”, тому що не бачили чітких орієнтирів, ставали до боротьби стихійно, що приводило до трагічних наслідків. Фінал добутку символічний: герой гине в більшовицькій в’язниці, так само вмирає нації, потрапивши в “пастку” поневолювачів. Тривалий час твору Григорія Косинки вважалися “ворожими”, оскільки кидали відверті обвинувачення радянській системі, затверджували право людини бути Особистістю, а народу – незалежним.
Г. Косинка як художник досяг “своєї сили” у середині 20-х років XX століття. Форма його добутків здобувала реалістичну “чистоту”, а зміст їх, виростало з окремих життєвих мотивів, ставало всеосяжним (М. Наєнко). Його новели – “Фауст” (1923) і “Гармонія” (1933) є художніми роздумами Г. Косинки про драматичні випробування людини й народу в роки післяреволюційного перевороту 1917-го року. Василь Гандзюк (оповідання “Гармонія”) був арештований і кинутий у муравьевскую тюрьмуи. Василь – несвідома частина українського селянства. Проте у в’язниці він починає розуміти жорстокі ази більшовицької ідеології.
В оповіданні “Фауст” Прокіп Конюшина виникає як особистість, що увібрала в себе виразно національні – риси. Він мріє про теперішню волю для свого народу. Хоча його й заарештували муравьевские карателі, він проголошує: “Помнете: сотні поляжуть, тисячі разом з тим стануть до боротьби”. Для художньої мови Г. Косинки характерні лаконізм усної розповіді, образні фразеологізми, опори на ситуації, узяті з народних джерел.
Письменник виникає представником національної стихії, у якій передається найтонший порив душі українця. У нього переважає епічно-драматичний початок із залученням ліричних фарб. Разом зі смертю Г. Косинки практично ввірвалося в українську прозу художній напрямок сугубо реалістичного, драматичного осмислення життя. Його відродження почнеться через три десятиліття у творчості окремих прозаїків-шестидесятників (насамперед – Григора Тютюнника). Тоді ж буде початий і процес поступового повернення в літературу й гідного й чесного ім’я Григорія Косинки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)