“Великий перелом” і його зображення в романі М. О. Шолохова “Піднята цілина”
Один з вирішальних рубежів в історії нашої Батьківщини, так зване соціалістичне перетворення села, початок 30-х років, знайшли відбиття у романі М. О. Шолохова “Піднята цілина”. Долю колективізації вирішував середняк. Збаламучені пропагандою, бідняки охоче йшли у колгосп, бачачи в ньому свій порятунок. Середняки коливалися, за них боролися комуністи і сільський актив.
Шлях трудового селянина до нового життя був шляхом запеклої класової боротьби, відкритого насильства, ламанням доль, життів, традиційного побуту. Найбідніше селянство
Збираючись виступити на загальнохуторських зборах, “Майданников дістав засалену записну книжку, квапливо став шукати покреслені карлючками сторінки”. Говорить він про безпросвітне життя середняка, “тужачи очами”. Майданников болісно шукає шлях порятунку середняка від вбогості і доходить висновку, що це шлях у колгосп. Кіндрат розуміє, що “рабська” прихильність до власності заважає таким же, як він, іти по шляху нового колгоспного життя. Як “моє”, нажите кров’ю і потом, буде там, у колгоспі, “загальним”? Свідомість Майданникова заходить у суперечність із його звичками, почуттями. Спостерігаючи за переживаннями Кіндрата, ми можемо представити, що відбувалося в душах селян у роки колективізації. Майданников веде свою худобу в колгосп, він впорався зі своїм завданням, але конфлікт не скінчився. Кіндрат погнав худобину до річки. “Напоїв. Бики повернули було додому, але Кіндрат із затаєної на серце злістю, наїжджаючи конем, перепинив їм дорогу, направив до сільради”. Думки Майданникова, як крижини під час льодоходу, напливають одна на одну, вертяться навколо одного: “Як буде у колгоспі?
Чи всякий відчує, зрозуміє так, як зрозумів він, що шлях туди єдиний, що це неминуче? Що як ні шкода вести і кинути на загальні руки худобу, що виросла разом з дітьми на земляній підлозі хати, а треба вести. І підлюку жалість цю до свого добра треба давити, не давати їй ходу до серця”. Усього один місяць пройшов з тих пор, як Кіндрат записався в колгосп, а які значні зміни відбулися в його житті і свідомості! Він охоче брав участь у розкуркулюванні, сумлінно ставиться до своєї роботи. З долею колгоспу тепер міцно зв’язана доля Майданникова, справи колгоспні поступово стають і його особистими справами, а от по ночах як і раніше погано йому спиться, жалість до свого добра ще не вмерла в душі Кіндрата. Правда, раніше Майданников думав тільки про себе, про свою сім’ю, а тепер роздумує про долю пригноблених усього світу. Шолохов показує, як змінюється свідомість людини, як учорашній середняк стає колгоспником, як починає усвідомлювати він особисту відповідальність за долю своєї великої Батьківщини, першої у світі, яка важко, але прокладає людству шлях до, як здавалося тоді, зовсім недалекого світлого майбутнього – комунізму. Боротьба за нове життя вимагає від Майданникова напруги всіх духовних сил. Саме важке для нього – перебороти звички власника, перемогти любов до свого, з такою працею нажитого добра. Вдень, коли Кіндрат зайнятий у колгоспі, він забувається в роботі.
Удома ж, особливо по ночах, не дає йому спати “проклята жаль”. Болісні нічні думи в самий важкий, поворотний момент життя мимоволі переносять його у минуле, змушують згадати весь його життєвий шлях. Ми бачимо, що так само, як одноособове господарювання виховало у ньому власника, народжувало звички, від яких “холодить серце тугою і нудьгою”, так і колективна праця змушує Кіндрата думати про справи колгоспні, хвилюватися за них. Думаючи про власний нестаток, Кіндрат думає про нестаток, який терпить країна, що будує п’ятирічку і стискає під ряднинкою кулаки, з ненавистю подумки говорить тим робітникам Заходу, які не за комуністів: “Продали ви нас за гарну платню від своїх хазяїв! Проміняли ви нас, братушки, на сите життя! Алі ви не бачите через границю, як нам важко піднімати господарство?”. Так зовсім природно проходить перед нами все життя Майданникова, зображується поворот його свідомості, показується, як виривається Кіндрат зі світу свого минулого життя і розчиняється своєю свідомістю у новому і незвичному йому колективному укладі життя. На виробничій нараді Майданников з недовірою ставиться до господарської діяльності Острівного, цікавиться нормами виробітку, обліку і оплати.
Сумлінно працюючи, він вимагає того ж і від інших колгоспників. “Нехай усякий одержує стільки, скільки заробляє” – так порушує питання Кіндрат. Важливо відзначити, що Майданников тягнеться до знання, прагне зрозуміти і практично використати все нове в агрономії. Коли Яків Лукич розповідав, як треба “сіяти по науці”, Кіндрат слухав його “жадібно, з відкритим ротом, задаючи питання, вникаючи в усі подробиці”. Майданников не тільки добре працює, але і прагне підтягти відстаючих, бореться з ледарями, організує найбільше рентабельно працюючі бригади, чого не зміг зробити сам бригадир. Правильним розміщенням робочої сили, організацією обліку вироблення кожного колгоспника Кіндрат практично розв’язує питання, їм же поставлене на виробничій нараді перед початком посівної. Кіндрат викриває “кулацького агента” Атамангукова, що намагається деморалізувати бригаду і свою несумлінну роботу, яка шкодить колгоспу. Майданников дорожить авторитетом керівника колгоспу. Автор показує, як формувалося нове відношення до праці, складався характер “колективної” людини. Кіндрат, за словами Давидова, “самий фактичний ударник”. Праця Майданникова – творча, тому і працює він із захопленням, усвідомлюючи себе і подібних собі трудівників “заголовною фігурою в Радянській державі”, Кіндрат готовий “воювати за Радянську владу”, готовий у колгоспі працювати “на совість”, але від речення Нагульнова вступити у Комуністичну партію відмовляється. “Раз я ще не відмовився від власності, виходить, мені й у партії не дозволяє совість бути”, – із тремтінням в голосі говорить він Макарові.
Це визнання Кіндрата з особливою силою підкреслює його правдивість, щиросердечну чистоту і зайвий раз переконує в тім, що Майданников переможе в собі залишки власницького почуття, вступить у партію і буде справжнім комуністом. Самовіддано працюючи в колгоспі, він остаточно виліковується від “прихильності до власних биків” і вступає в партію. Не хто інший, як Кіндрат Майданников, поміняє вбитого ворожою кулею Давидова на посту голови колгоспу. Тут у колгоспі, у колективній праці Кіндрат стає новою людиною. “Великий перелом” здійснився.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)