Зображення гострої боротьби на селі у романі А. Головка “Бур’ян”


Увесь світ знає “Бур’ян” А. Головка. Цей твір свого часу був як вибух, як грім серед ясного неба, бо підняв такі питання, про які навіть боялися говорити вголос. Ці питання, що хвилювали й зараз хвилюють людей, які працюють на землі: це, по-перше, землеустрій, по-друге, бюрократія, по-третє, бандитське свавілля. Іноді здається, що Головко писав про наш час – такими актуальними є ці проблеми. Письменник довгий час жив на селі, дуже добре знав матеріали “димівок”, тобто, судових процесів над місцевими куркулями, що не зупинялися ні перед чим, щоб “заткнути пельку” сміливим сількорам. Автор показує таких героїв, як Матюха та Сахновський, Гнида та Огирі, Миро-нов та Кунініренко та інших. Якщо ми поміркуємо, то знайдемо в пам’яті і таких начміліції, як Матюха, як Гнида, Огирі…

Згадаємо, якими зображені вони у романі А. Головка, які злочини (інакше і не можна сказати) чинять вони, прикриваючись партквитками та владою, що дала їм держава. “Залили самогоном революцію”, – каже коваль. Очолює це “кодло” голова сільради Матюха (від слова “матюкати”, бо весь час він це і робить). Живе Матюха – “мабуть, поміщик так не жив: щодня гуляє, п’янствує, а стрінеш п’яного – обмини третьою вулицею, бо так наганом і розмахує”. Став він таким дуже давно, бо іншим його не пам’ятають люди, хоч хизується Матюха тим, що був партизаном.

За допомогою нагана вирішує він, та й не тільки він, а й Сахновський теж, всі питання; за допомогою грубощів та бійки доводить свою правоту. Ті з селян, хто не схотів мовчати і виступив проти Матюшиної зграї, а це й Ілько, і Зінька, і Тихон Кожушний, а насамперед звичайно ж, Давид Мотузка, відчули на собі усю жорстокість, нахабність та обмеженість цих людей. Кожну ніч збирається “тепла кумпанія”, щоб замислювати нові злочини: їхніми руками було вкрадено коней у бідних селян, а коли був схоплений Кушніренко, намагаються за допомогою тих же погроз та нагана вибити з людей підписи на його захист. А чому ж вони так турбуються за Кушніренка, чому хочуть, щоб швидше він повернувся до села? Бо покладають на нього надії на вбивство Давида Мотузки, що перший свідомо виступав проти куркульського свавілля, проти страшного беззаконня. Сповнені відрази та зневаги портрети цих “героїв”, що їх намалював Головко. Згадаємо, наприклад, портрет того ж Матюхи, у якого “пика з-під кудлатої шапки, мов здоровенний баклажан червоний”, стала від пияцтва. Не кращий від Матюхи і Сахновський, начміліції, який хоче себе видати за інтелігентну людину.

Найстрашнішим злочином цієї зграї було пограбування кооперації. Обікравши магазин, ці люди (а може, й нелюди) підкидають награбоване сільським активістам, в тому числі і Давидові Мотузці. За арештами почалися безжалісні допити. А найважче – Давидові. Сахновський каже йому так: “…ти й сам знаєш що тебе ми хоч так, хоч так, а вб’ємо. Бо питанія стоїть: або ти, або я!”

Хтож такий Давид Мотузка? Це червоноармієць, що повернувся додому, до села і зіткнувся з таким беззаконням, що не можна було втриматися від обурення. До його появи обухівці терпіли, не підіймали голову проти Матюшиної зграї, бо бачили, як Тихона Кожушного назавжди зробили каліюю ці нелюди. Давид для цих селян – мовби ясіе сонечко: він розповідає про події, що відбуваються в світі, про майбутнє. Давид робить хату-читал^ню, де навіть є у них своя стіннівка, передплачу; газети, які читає вголос неписьменним незаможникам. Йде до секретаря парткому з листом, т якому описано всі злочини Матюшиної “куміанії”. Своєю принциповістю, рішучістю, віддаїістю справі революції викликав Давид ненависть в обухівського голови сільради та у його помічіиків, тому і вирішують вони його вбити. Але щ їм не вдалося, бо має Давид, людина з гарячим і щирим серцем, вірних друзів, які рятують його. Тоді й приходить кінець Матюшиній зграї.

Автор майстерно показав, як переплітається старе з ювим. На початку твору Давид чує “запах бур’-яіу сухого”, що “війнув з давнини”. Але в думкас Давидоннх живе чудове майбутнє, коли людибудуті. ЖИТИ краще, коли будуть “будинки великі”, буде “великий сад”, електростанція, ферми. Мотузка разом з односельцями перемагає куркулів кажучи:

“Коли хазяїн приходить на ниву і бачите, що глушать бур’яни, він убродить у хліб тоді і вириває їх з корінням”. Вирвано з корінням “бур’яни” – Матюшину зграю, – і чекають тепер обухівці кращого життя, “дороги в ранкову далечінь”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Відгук про книгу українського письменника.
Зображення гострої боротьби на селі у романі А. Головка “Бур’ян”