Тема твору: Трагізм образу матері в поезії Т. Г. Шевченка

Мати… Найрідніша і найсвятіша людина на землі. Це їй ми завдячуємо своїм життям, своїми радощами й перемогами, усім, що маємо в житті. Мабуть, саме тому тема матері завжди була, є й вічно буде залишатися у творчості наших письменники! Але немає в світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку-матір усієї землі, берегиню, продовжувачку роду,

Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим.

“Такого полум’яного культу материнства, – писав М. Рильський, – таког

апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з пс етів світу”. Доля жінки – це трагічна доля його матері, котру передчасно “ще молодун могилу нужда та праця положила”. Жінка в Шевченка – страдниця: на панщині вона працювала нарівні з чолс віками, там її шмагав канчуками осавула. Вдома виконувала всю хатню робот народжувала, годувала, виховувала дітей. І в цих нестерпних умовах зберегла доброту, що променіла, наче сонце, любов, красу:

На панщині пшеницю жала, Втомилася, не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку під снопом. Розповила,

нагодувала, Попестила…

І гнівний Шевченко стає на захист потоптаних прав жінки, матері. Його жіночі образи – це незагоєна, найболючіша рана серця. Ось деякі назви творів про жінок: “Наймичка”, “Катерина”, “Відьма”, “Причинна”, “Слепая”… Ці назви не випадкові. однак лише поема “Відьма” – це звинувачувальний акт тодішньому гнобильському ладові, що довів до такого стану жінку-матір:

…Жаль і страх! В свитині латаній дрижала Якась людина… …Се не мара. Моя се мати і сестра, Моя се відьма, щоб ви зали.

Кожна жінка-жертва для поета – рідна. Він плаче її гіркими слізьми, мучить-ІК її нестерпними муками. Поеми Шевченка кличуть до помсти над тими, хто по-Іішгав жіночу честь, гідність, щастя. Згадаймо “Катерину”, трагедію юної покритки, збезчещеної паничем-офіце-ром. Дівчина занапастила свою долю, знеславила себе і батьків, а тепер свій “гріх” Мусить спокутувати. Серце її ціпеніє від болю, кров холоне в жилах, коли вона чує прокляття рідної мінері, яка “як ягідку, як пташечку кохала ростила” свою доню. У словах нещасної матері злилися гіркий гнів і щира любов до своєї дитини, болючі прокляття і ніжна материнська ласка. Ми бачимо, як Катерина, немов та чайка-небога, скиглить, плаче над своєю дитиною і власною гіркою долею. Іиайшовши коханого, вона уклінно просить не цуратися її, готова принести себе у жертву – бути йому наймичкою:

Покинь мене, забудь мене, Та не кидай сина.

Образи Шевченкових жінок-матерів не тільки багатостраждальні, а й, як пра-іиїло, високоморальні. І найбільша заслуга Шевченка в тому, що він підніс жінку-матір на найвищий п’єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної криси і материнської величі. Такими є Ганна з поеми “Наймичка”, Оксана з поеми “Слепая”, Катерина і Марія з однойменних поем. Ганна з поеми “Наймичка” теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву заради щастя сина. Життя Ганни – материнський подвиг. Вона відмовлмється навіть бути весільною матір’ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду.

Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславляв вірність і щирість. Його невмируще:

А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі,

Стало своєрідним заповітом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли ми, нарешті, взялися за будівництво власної хати, бо тільки






Тема на твір як стати шляхетною людиною.
Тема твору: Трагізм образу матері в поезії Т. Г. Шевченка