В. Я. Брюсов – родоначальник символізму
1. Брюсов і російський символізм. 2. Творчий шлях поета. 3. Рання лірика Брюсова. 4. Завзята праця – шлях поета до щирої майстерності.
Свій поетичний шлях В. Я. Брюсов почав як “потрясатель основ”, що із завидною завзятістю й наполегливістю просував у російську літературу новий напрямок – символізм. На той час, коли Брюсов з’явився на літературній сцені, головні принципи символізму вже були проголошені – вийшла книга віршів Мережковского “Символи” (1892), однак Брюсов зумів взяти на себе роль вождя символістів і, крім того,
А потім пішов випуск перших поетичних збірників за назвою, а яким починаючий поет зробив спробу пояснити суть нового напрямку за назвою символізм. Брюсов говорив про те, що цей новий напрямок – “поезія відтінків”, що повинна перемінити “поезію фарб”. Однак у критику його збірники
Якби навіть я був одушевлений самою адскою злістю, те все-таки мені було б неможливо спотворити зміст цих віршів – по доконаній відсутності в них усякого змісту”. Після такого відкликання Брюсов міг, звичайно, почувати себе не тільки роздавленим, але взагалі не відбутися як поет. Але він зумів обернути поразку у свою користь, і скандальний дебют тільки затвердив у поеті рішучість рухатися у вибраному напрямку. Він випускає збірник віршів, пише теоретичні роботи, співробітничає з “Миром мистецтва”, що приносить Брюсову популярність.
Брюсов не тільки пише вірші, але й пробує свої сили впрозе. В 1908 році виходить його кращий прозаїчний добуток – роман “Вогненний ангел”. Крім того, поет береться й ще за багато справ: керує видавництвом “Скорпіон”, організує альманах “Північні квіти”, є провідним автором і символистического журналу “Терези”. Вершиною слави Брюсова стало перше десятиліття XX століття, після чого його популярність повільно, але неухильно ішла на спад.
Ранню лірику більшість його сучасників не тільки не приймали, але й уважали повною нісенітницею Наприклад, вірш Брюсова “Творчість”. Особливо дратували того ж В. С. Соловйова рядка: Входить місяць оголений При лазоревой місяці… Критик писав із цього приводу: “Оголеному місяцю сходити при лазоревой місяці не тільки непристойно, але й зовсім неможливо, так місяць і місяць тільки дві назви для того самого предмета”. Та й сам початок вірша здавалося цілковитою нісенітницею, при тім ще й вигадливої: Тінь нестворених створень Колишеться в сні, Немов лопати латаній На емалевій стіні. Фіолетові руки На емалевій стіні Напівсонно креслять звуки В лунко-звучній тиші.
И прозорі кіоски В лунко-звучній тиші Виростають, немов блискітки При лазоревой місяці.. , Але ж цей, на перший погляд, нереальна картина – точний опис того, що бачив щовечора перед собою поет. В. Ф. Ходасевич, що частенько бував у будинку Брюсова писав: “Будинок на Кольоровому бульварі був старий, нескладний, з мезонінами й прибудовами, з напівтемними кімнатами й скрипливими дерев’яними сходами Було в ньому залка, середня частина якого двома арками відділялося від бічних. Напівкруглі печі примикали до арок.
У кахлях печей відбивалися лапчасті тіні більших латаній і синявий вікон. Ці латанії, печі й вікна дають розшифровку одного з ранніх брюсовских віршів, у свій час проголошеного верхи нісенітниці”. Тобто символіст Брюсов не писав мудру картину – він усього лише вірогідно зобразив ту обстановку, у якій і проходив його творчий процес. У ті миті, коли у свідомості поета народжуються образи, мир реальн і вигаданий зливаються воєдино й “тінь нестворених створень” наділяється в реальні форми.
У цих формах – єдність фантазії й дійсності: Сходить місяць оголений При лазоревой місяці… Звуки розвіваються напівсонно, Звуки лестяться до мене. Таємниці створених створень Із пещенням лестяться до мене, И тріпотить тінь латаній На емалевій стіні.
У газеті “Новини” Брюсов пояснював свій вірш: “…яке мені справа до того, що на землі не можуть бути одночасно видні два місяці, якщо для того, щоб викликати в читачі відомий настрій, мені необхідно допустити ці два місяці, на тому самому небокраї”. М. І. Цветаева писала про те, що Брюсов буде скоріше зрозумілий і прийнятий нащадками, чим сучасниками: “Утвір Брюсова більше творця.
На перший погляд лестно, на другий – смутно. Творець, це все завтрашні утвори, всі Майбутнє, вся невідбутність можливості: нездійснене, але не нездійсненне – неучтимое – у неучтимости своєї непереможне: завтрашній день”. Однак рання лірика не обмежується віршами “незрозумілими”. У його лірику з’являються й ті, у яких і образи й звукові сполучення підпорядковані певній логіці, а поет проявляє себе як скульптор, удосконалюючи свій вірш: Вірю, зухвалий!
Ти поставиш По Землі ряди вітрил. Ти своєю рукою направиш Біг планети меж світил… А в інших віршах ми можемо почути й нотки романтизму: Зблідлі зірки тремтіли, Тріпотіло листя тополь, И, як тиха мрія суму, Ти пройшла по заповітній алеї. По алеї пройшла ти й зникла…
Я дочекався бажаної зорі, И мрячний смуток озарилась Серебристою римою Марії. Часто серед критиків чулася думка про те, що Брюсов, не маючи особливого таланта віршотворця, завзятою працею досяг справжньої майстерності. Б. Л. Пастернак написав до 50-летию Брюсова вірш, у якому говорив: Що мені сказати?
Що Брюсова гірка Широко разбежавшаяся доля? Що розум черствіє в царстві дурня? Що не дрібничка – посміхатися, мучась? Що сонному цивільному віршу Ви перший навстіж у місто двері відкрили? Що вітер смів із громадянства лушпайку И ми на пір’ях роздерли крила?..
К. В. Мочульский писав після смерті Брюсова про нього: “Його історичне значення величезне. Він поставив ремесло підніжжям мистецтву: завзятою й важкою роботою дійшов до майстерності, і назавжди відгородив поезію від дилетантизму… Він був свого роду Ломоносовим, і вся сучасна російська поезія многим йому зобов’язана”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)