Любов до праці й віра в людину в поезії Брюсова

Любов до праці й віра в нього, віра в людину праці – розумного й дерзостного – визначала оптимізм Брюсова. Він безперестану славив “подвиг думки й праці”, його героями стають і безіменні трудівники – орач і муляр, робітник і швачка, і великі трудівники науки: Дени Папен і Лейбниц, перші легендарні “космонавти” Дедал і Икар. І згодом – після перемоги Жовтня – нову, Радянську Росію поет славив як республіку вільної праці (“Свято праці”, 1909).

Період першої російської революції – час найвищого творчого підйому Брюсова

дожовтневого років. Російсько-японська війна й революційні події, що пішли за нею, як би прорвали той “сутінок”, що був предметом эстетизации в колишніх віршах поета. Зустрівши війну казенно-патріотичними гаслами (“Війна”, “До Тихого океану”, “До співгромадян”), Брюсов, однак, незабаром розпізнав її справжній характер. І від монархічних ілюзій у свідомості Брюсова незабаром не залишилося й сліду. “Бувають побиті собаки: видовище невеселе,- писав він П. Перцову наприкінці 1905 року.- Але побитий всеросійський імператор!” Вірша “Цусима”, “Ланцюга” (1905) і ін. перейняті почуттям гіркоти за
зганьблену честь російської зброї. Але головним було те, що, зневірившись у могутності російського самодержавства, поет остаточно перейшов до “бунтарського” запереченню сучасної йому соціальної дійсності

У перший же рік революції, буквально у відповідь на події поточного дня Брюсов пише про прийдешнє царство “волі, братерства, рівності” (“До щасливих”), про розмах і міць революційного руху (“Знайома пісня”) і т. д. “Для мене це був рік бури, виру,- говорив поет.- Ніколи не переживав я таких страстей, таких катівств, таких радостей”. Події 1905 року відбиті у творчості Брюсова досить яскраво. Наприклад, новела “Останні мученики” (1905) є відгуком на розстріл мирної робочої демонстрації 9 січня. Незавершена поема “Агасфер в 1905 році” містить виразний опис збройного повстання пролетаріату Москви в грудні 1905 року:

И все суворішай, всі окрестней, Як грім, як виклик, як доля, Росла далека пальба На вулицях завзятої Пресни

У поемі “Плач про загибле місто” (1906) Брюсов уболіває про жертв грудневого повстання, спостерігаючи “священні місця останніх битв”, розшукуючи “тесници, де піднімалися зухвало барикади”, “заповітні кути, окроплені мучеників кров’ю”.

Сприйняття революції було в Брюсова ще багато в чому наївно-романтичним і навіть часом анархістським. Революція представляється йому “шквалом” неминучої відплати, але він уважав, що ця неминучість обумовлена неприборкністю знедоленої маси, а не закономірностями історичного розвитку суспільства. Брюсов дивиться на революційні події як на “буру летучу”, “грозу руйнувань”, ніким направля не й не контрольовану, небезпечну для людської цивілізації й все-таки бажану. Він розділяє побоювання буржуазно-ліберальної інтелігенції, що “безвісти всі сгибнет, бути може”, однак відразу обмовляється: “Але вас, хто мене знищить, зустрічаю привітальним гімном” (“Прийдешні гуни”, 1905). У вірші “Задоволеним”, написаному у зв’язку з оголошенням горезвісної “куцой конституції” 7 жовтня 1905 року, звучить та ж думка: “Трощите життя й з нею мене”,- призиває поет “дітей полум’яного дня”, тобто повсталих робітників

Але він не повалений цим у розпач. На відміну від більшості символістів, Брюсов розуміє, що старе валить в ім’я торжества нового миру, що буде “ні твій, ні мій – нічий, але загальний дарунок поколінь, що йдуть,”. Часом, засуджуючи угодовство, він підходить до теперішній безкомпромісності й революційності: йому “ненависні півзаходи”, він оцінює радість лібералів, що домоглися успіху, як “радість череди, що нашли клаптик трави” (“Задоволеним”, 1905).

Проте антитеза “ліберали – революціонери” не мала в Брюсова того класового змісту, що вкладали в неї марксисти. Лібералізм представлявся йому абстрактною послідовністю й половинчастістю, а революційність – абстрактною же одержимістю. Тому діалектичне розуміння революції як руйнуючої й одночасно, що творить сили, було для нього недоступним. Звідси сумно відома формула Брюсова: “Ламати – я буду з вами! будувати – немає!”, як не можна що краще відбиває “програму” російського анархізму й розцінена им як явно анархістський випад’. Анархістська позиція Брюсова особливо виразно позначилася в його незгоді зі знаменитою статтею а “Партійна організація й партійна література”. Відстоюючи в замітці “Воля слова” (“Терези”, 1905, №1 ) “незалежність” художника, Брюсов виявив мінливе подання про саму ідею “волі творчості”, виступив захисником “надкласової”, отже, реакційної по своїй природі ідеології

Мотиви Осуду буржуазно-монархічної дійсності слабшали у творчості Брюсова в міру того, як спадала хвиля революційного руху. Коли ж у країні запанувала реакція, Брюсов увійшов у нову смугу сумнівів. Якийсь час у його добутках ще зустрічалися ремінісценції подій 1905 року. Є вони й у віршованому збірнику “Всі наспіви”, що з’явився після поразки першої російської революції й объединившем вірша 1906-1909 років. Один із циклів цього збірника зветься “Сучасність” (такий же цикл був у збірнику “Зхерпапоз”), але тепер сучасність не залучає поета, як колись, а лише викликає настрою розчарованості й приреченості. У трьох же наступних збірниках Брюсова – “Дзеркало тіней” (1912), “Вірші Неллі” (1913) 2 і, якоюсь мірою, “Сім квітів веселки” (1916) – песимістичне світосприймання поета ще більше поглибилося






Що нам потрібно відроджувати.
Любов до праці й віра в людину в поезії Брюсова