Уроки Природи (твір баладою Й. В. Ґете “Вільшаний король”)
Німецький поет, мислитель, найвидатніший представник Просвітництва у Німеччині. Навчався в університетах Лейпцига та Страсбурга, де опановував літературу, медицину, право. Ґете пропагує ідею “природної людини”, виступає за прогресивні зміни у суспільстві, стає учасником “Бурі і натиску”. У зрілі роки він досліджує рослинний і тваринний світи, займається геологією, анатомією, глибоко вивчає історію. Деякий час Ґете займав високі державні посади.
Усього за своє Життя поет написав 1600 ліричних творів. Поезія його пронизана філософією,
У доробку німецького письменника всесвітньовідомі твори: роман “Страждання юного Вертера” (1774), поема “Герман іДоротея” (1797), трагедія ” Фауст ” (1772-1831). “Фауст” твір, над яким автор працював протягом усього життя. В основу Ґетевського твору покладена давня німецька легенда про доктора Фауста. Ґете зосереджує свою увагу на загальнолюдських
Одним з визначних творів веймарського періоду творчості Ґете є балада Вільшаний король” (1782). Як поет-просвітитель, саме в цьому творі він проголошує культ природи. Природа для нього – втілення ідей Бога на землі. Досконалим є будь-який її витвір. Нас вражає краса вранішньої квітки, тамуючи подих, ми стоїмо біля розбурханого моря. Ми відчуваємо себе дітьми природи, відчуваємо її гармонію. Але пізнати природу повністю ми не можемо, а може, й не хочемо, можливо людству заважає наш дорослий раціоналізм.
Дуже часто в літературних творах природа виступає як сила, котра допомагає людині. И.-В. Гете порушує цю традицію. У баладі “Вільшаний король” природа виступає ворожою до людини. Можливо, через це так відчувається драматизм твору. Коли читаєш “Вільшаного короля”, то здається, що трагічна розв’язка є уроком природи не тільки для героїв балади, але й для нас, для усього людства.
У баладі лежать на поверхні два плани – реальний і фантастично-міфологічний. У реальному все просто: батько з малим сином повертається додому через ліс. Дорослий нервує – десь затримались, доводиться їхати вночі. Хлопчик дуже боїться, мабуть, пам’ятає страшні народні оповідання, що лісний король забирає дітей, які опинилися вночі у лісі. Батько намагається заспокоїти його. На руках у батька син помирає. У фантастичному плані все таємничо і страшно. Природа олюднюється, з’являється страшний вільшаний король, якому захотілося заволодіти чистою душею дитини. Саме він вступає в розмову з малим хлопчиком, пропонує-залишитися у його володіннях:
“Любе дитя, до мене мерщій! Будемо гратись в оселі моїй, Квіти прекрасні знайду тобі я, У злото матуся одягне моя”
Хлопчик наляканий, він звертається до батька, намагається розповісти про свої відчуття. Батько намагається заспокоїти дитину, але зовсім не вірить хлопчику, бо давно вже не вірить у чудеса. Він дорослий, а значить, на його думку, правий (як всі дорослі). Звичайно, батько любить сина, це відчувається, але, на мій погляд, відчувається і нерозуміння між ними. Дитина ближча до природи, тому її душа приваблює всемогутнього володаря лісу. Ми розуміємо і причину жорстокості лісного короля: мабуть, люди дошкуляли йому вдень, а тепер порушили спокій і вночі, без запросин з’явившись у його володіннях. І ось вирок:
Батькові страшно, батько спішить, В руках його хлопчик бідний кричить; Насилу додому доїхав він, В руках його мертвий лежав його син.
Отже, ця балада привертає увагу читачів своєю неоднозначністю. Нам цікаве переосмислення народної легенди Гете, його звернення до фольклору. Ми відчуваємо захоплення автора-всесильністю природи, її справедливістю. Актуальним залишається і питання стосунків між батьками і дітьми. Якби батько ПОЧУВ сина, можливо, фінал міг бути іншим…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)