Иоганн Вольфганг Гете, великий німецький поет
Иоганн Вольфганг Гете, великий німецький поет, мисли тель і вчений, народився 28 серпня 1749 р. у Франкфурті-на-Майні у заможній сім’ї. Дитинство проходило у рідному місті, де він здобув добру освіту. Продовжив навчання у Лейпцизькому та Страсбурзькому університетах. У Страсбурзі Гете входить до літературного гуртка “Буря і натиск”, мріє про нове німецьке мистецтво, вільне від іноземних впливів, про об’єднання держави. На запрошення вісімнадцятирічного герцога Карла-Августа (1875 р.) Гете прибув до Веймара. Він став таємним радником і
Велетенський літературний доробок Гете складається із 143 томів, серед них – 3150 віршів. Лірика Гете тісно пов’язана з традиціями народної поезії. Вірші його вирізняються оптимізмом, активним бойовим характером. Поета цікавить історія, сучасність, рідна земля і чужі краї, філософія і мистецтво. Гете яскраво змальовує пейзажі Рейну. Природа для поета – ніжна і добра мати; її вільний і прекрасний світ – джерело життя і натхнення.
Кращими
Весь життєвий досвід, всю мудрість вченого, майстерність художника, шукача істини вклав Гете в своє величне творіння – філософську трагедію “Фауст”.
Для Івана Франка Гете – один із тих яскравих європейських письменників, художні пошуки яких привели до кардинальних змін в характері художнього мислення, відкриття нових незвіданих горизонтів образного освоєння дійсності. Називаючи Гете “найбільшим поетом наших времен”, український критик бачить в його творчості невідому раніше оригінальність та здатність представити незаганжовано найрізноманітніші аспекти сучасного йому життя, які включають і об’єктивне зображення усіх верств тогочасного німецького суспільства, і відтворення “найщоденніших, звичайних речей”.
Наголошує Франко і на особливій раціональній детермінанті творчості німецького письменника, який вирізнявся здатністю до холодного “розумового обміркування” змісту і компбзиції поетичного твору, талантом до неупередженої оцінки попередників і до критичного осмислення найрізноманітніших філософських та естетичних теорій. Власне цей талант і допоміг Гете разом з такими письменниками і культурними діячами, як ПЛессінг, Ф. Шіллер і Й. Гердер, суттєво розширити масштаб художнього узагальнення в німецькій літературі, урізноманітнити її жанрову і стильову палітру. До таких принципових зрушень в українському письменстві, посилаючись на Гете, і закликає Франко своїх сучасників.
Найполемічнішою в цьому плані є передмова до першої частини “Фауста”, переклад якої належить Франкові. У передмові наголошується на необхідності сміливішого виявлення нових тенденцій в українській літературі, де вагомого значення надається багатогранному і повнокровному осмисленню дійсності, коли художнє слово безпосередньо націлене на пекучі та нагальні запити дня. Приклад Гете тут виявляється найбільш доречним, оскільки він у своїх творах обстоював “безпосереднє, живе відношення до життя, любов до природи і добра, і переконання, гаряче, нам’єтне переконання о конечності і можливості того добра між людьми” (І. Франко).
Творча спадщина видатного німецького просвітителя не обійшла стороною українську культуру, справивши на неї вагомий вплив і привнісши в літературний процес в Україні нові обрії в осмислення людини і світу. Природно, що інтерес до Гете не згасає в українських письменників і перекладачів до нашого часу. У XX ст. переклади його творів належать Д. Загулу, М. Рильському, М. Бажану, МЛукашу, І. Виргану. Відомий ішсьменник-емігрант І. Качуровський, щойно повернутий до нас із забуття, провів дослідження “Відгуки творчості Гете в поезії Ю. Клена”.
(За матеріалами статті І. В. Лімбарського “Йоган Вольфганг Гете й Україна”).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)