Улюблені сторінки поезії Б. Пастернака
Лірику Пастернака читаєш повільно, звикаючи до його незвичайного мовлення, ритму, інтонації. Тому що Пастернак – автор із числа “важких”. У повісті братів Стругацьких “Казка про Трійку” є персонаж, чия професія – читач поезії, фахівець із ямба. Читати вірші Бориса Пастернака – заняття, що теж, напевно, варто дорівняти до праці, творчій і кропіткій. Рядки, написані захлинаючись, багатозначні образи, метафори і порівняння, що здаються випадковими або надмірно ускладненими, підкреслена суб’єктивність зображення – все це
Лютий. Дістати чорнила і плакати!..
Із цих рядків починається Пастернак. Яка дивна і зовсім не “плачуча” інтонація. У ній – радість від існування свого і весни. У ній – прагнення вбрати в себе
П’ю гіркоту тубероз, небес осінніх гіркоту І в них твоїх зрад палаючий струмінь. П’ю гіркоту вечорів, ночей і людних збіговисьок, Що ридає строфи сиру гіркоту п’ю.
Драма Нерозділеної любові до Іди Висоцької лягла в основу вірша “Марбург”. Однак у тексті його опису невдалого освідчення в коханні відведено не так багато місця. Автор задався іншою метою: показати “друге народження” героя, що відбулося після любовної катастрофи. Як же так – відкинутий шанувальник, і раптом майже воскресіння до іншого життя? Але саме потрясіння душі дає можливість героєві побачити щире положення речей – у буквальному значенні слова. Світ, місто існують і будуть існувати завжди, поза залежністю від пережитого окремою людиною. У властивій йому манері Пастернак перераховує різні об’єкти світу природи і світу речей; небо, вулиці, вітер, черепиця, пісок. Світ існує, але це ще не все: герой поступово усвідомлює свою єдність, споріднення з усім існуючим – “Що буде із мною, стародавні плити?” Відчуття це і становить друге народження героя. А що ж кохання? У чому його значимість? Але адже саме любов і була джерелом усього, початком, поштовхом для перетворення:
У той день всю тебе, від гребінок до ніг, Як трагік у провінції драму Шекспірову, Носив я із собою і знав назубок, Валандався по місту і репетирував.
Цей чотиривірш у своїй статті “Як робити вірші” В. Маяковський назвав геніальним. Теперішній художник, Пастернак, вибираючи об’єкт для порівняння свого почуття, звертається до світу мистецтва, до творчості улюбленого Шекспіра. Треба сказати, що образи світової культури постійно присутні у поезії автора: Шекспір і Гете, Пушкін і Лєрмонтов, Шопен і Брамс. Як помітив академік Лихачов, традиція мистецтва для Пастернака жива, вона постійно влітає в його рядки цитатами і образами попередньої літератури. Так, героїні іншого вірша поета взяті із трагедій Шекспіра. “Уроки англійського” – так він називається. Назва здається дивною: у самому вірші немає нічого англійського (хіба що мається на увазі ім’я Шекспіра), а що стосується уроків, то ким і кому вони даються, та і які це уроки? Дездемона, вмираючи, ридає по вербі. Офелія йде з життя “з оберемком верб і чистотілу”. У цьому вірші героїні, відкинувши “гіркоту мрій”, відкривають себе назустріч світу, природі, вічності. Перед нами – не трагічний кінець життя, а його нове відкриття, осяяння, звільнення від тягаря “страстей людських”. “Давай роняти слова…” – ще один шедевр Пастернака, його гімн деталям, життю і любові. Життя існує в подробицях, кожне явище є з’єднання, зв’язок багатьох ледь помітних сприйняттю деталей: недарма поет порівнює його з осінньою тишею – може бути, комусь здається, що в ній нічого ні, але насправді в тиші можна почути багато чого (про самого Пастернака говорили, що він чує, як трава росте). Що ж велить, щоб було так, а не інакше? Відповідь така: “Всесильний бог любові, всесильний бог деталей”. Поет з’єднує речі, лише на перший погляд гадані непоєднуваними. Коханій людині говорять: “Я люблю тебе, люблю твої руки, очі, посмішку…”.
Все це – уже деталі, і все це – любов. Вірш “Август” входить у цикл “Віршів доктора Живаго”. У самому романі в них особлива роль: вони доповнюють, або, скоріше, завершують закінчений роман – закінчений смертю героя. Найбільш безперечний кінець не придумаєш, однак “у римах вмирає доля”, як писав сам Пастернак в одному з ранніх віршів. Вірші – це пропуск у безсмертя, вихід у вічність. Загальна інтонація всього циклу така, що змушує нас повірити у світло, у силу духу, у любов, і тим самим змінює наше сприйняття трагічної загибелі героя. Останній, як і його автор, – поет. Прізвище його зберігає в собі споріднення із самим життям – Живаго. І у вірші “Август” автор ділиться з нами своїми думками про смерть і безсмертя. День, коли “відбувається дія сну, обраний не випадково – це шосте серпня по-старому, Перетворення Господнє. Смерть героя представляється неповною, неостаточною: звучать його голос, не торкнутий розпадом. Він прощається із цим світом, щоб, як героїні “Уроків англійського”, оглушити себе іншими світами, вмерти і, перетворившись, воскреснути, як колись Христос. Пастернак – невтомний трудівник, що прагне у всім “дійти до самої суті”. Вольтер сказав колись, що кожний повинен обробляти свій сад; своїм садом поет вважає вірші. Вони пишуться не для того, щоб бути знаменитими: менше, чим любов “простору”, героя не влаштовує. А ще у Пастернака дуже складні відносини із простотою: вона представляється йому одночасно і неодмінною умовою поезії, і єрессю, який треба уникнути. Шлях самого автора – вираження простих, єдиних, подібних явищ і законів буття – законів любові і подоби – у складної, багатозначної, що змушує думати формі: тільки “передумавши” разом з поетом описане ним, можна зрозуміти суть його слів. Є поезія і Поезія, є вірші та Вірші.
Кожний визначає їх для себе сам, по своїм, веденим тільки йому критеріям. Чому я люблю Пастернака? У якімсь ступені це можуть пояснити слова Мандельштама: “Вірші Пастернака почитати – горло прочистити, подих зміцнити, обновити легені: такі вірші повинні бути цілющі від туберкульозу”. Духовне здоров’я – річ рідка у середовищі геніїв, до певної міри його навіть соромляться. А от Пастернак саме такий: читаючи його вірші, лікуєш душу, тому що висловлене в них глибоко природно, духовно, здорово. Вірші його подібні снігу в одному з них по своєї силі, що відновлює душу:
На світі немає туги такої, Котру сніг би не виліковував.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)