У пошуках ідеалу (за поезіями Лесі Українки)
Творчість Лесі Українки стала однією з вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі й водночас видатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра та справедливості, сповнена пафосом оновлення світу, свободи, гуманізму народів.
У своїй поетичній творчості Дочка Прометея весь час була в пошуках ідеалу борця за щастя народне. Поетесу приваблювали мужні, сильні, горді духом люди, що брали за девіз слова:
Ти мене убити можеш, Але жити не примусиш!
Саме
Ми паралітики з блискучими очима, Великі духом, силою малі, Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі.
Нестерпний біль за розтоптану людську гідність викрешує іскри вогненного гніву, яким поетеса хоче випалити з людських сердець дух покори та лакейства. І в поезії з’являється образ легендарного Титана, що став символом героїчної боротьби проти соціального
Брати мої, нащадки Прометея! Вам не орел розшарпав груди горді,- Бридкі гадюки в серце уп’ялись.
У поезії «Товаришці на спомин» авторка звертається до образу Спартака. її здавна приваблювала постать цього відважного борця за свободу, мужнього патріота, який очолив визвольний рух рабів Риму. Саме Спартак пробудив у невільників почуття власної гідності, повівши на боротьбу за свої права.
Тож не безнадія, не одвічна рабська покора судилися народові, в якого «вогонь Титана ще не згас». І хоч меч розплати іржа давно покрила, все ж знайдеться відважна рука, яка видобуде «той меч із піхви». Поетеса вірить у нездоланність людського духу. Народ український визволиться з-під ярма. Такою була головна думка, закладена у вірші «Товаришці на спомин». Щоб зміцнити віру людей у власні сили, Леся Українка вибирає за еталон найсильнішого, наймогутнішого супротивника – Бога, проти якого, однак, не побоялася повстати смертна людина.
У драматичній поемі «Одержима» змальовано образ сміливої жінки Міріам, вчинки й слова якої спрямовані на те, щоб переконати Месію в хибності думок щодо любові до ворогів. Героїня твору схожа на нащадків Титана, в яких ніколи не згасав вогонь непримиренного ставлення до рабської покори та пасивності, в її образі -утвердження прекрасного в людях.
Наче відповіддю на питання: «Хто дав нам думку і святий вогонь?» – став майстерно змальований образ Прометея в поезії «Паї пох!». Поетеса хоче вірити, що «Прометея вбить» земному Богові не вдасться. Єдине, коли люд не зможе подолати пітьму – це смерть. До такого висновку приходить авторка: краще смерть, ніж рабське життя, рабська покора:
Коли твоя така безмірна сила, Останній вирок дай: «Хай буде смерть!»
І все ж оптимізм, віра в силу волелюбного духу, мужність народу – чи не найприкметніша риса Лесиного слова. її поетичні образи не дають знидіти людському серцю, вони будять думку, випромінюють радістю, вірою в перемогу добра над злом. Отже, поезія Лесі Українки стала своєрідним гімном вольового начала в людині, боротьби проти свавілля та жорстокості можновладців.
Вірші, наче іскри Прометеєві, кинуті в збайдужілі рабські серця її сучасників, запалювали вогонь нескореності, допомагали знайти ту вірну дорогу в майбуття, яка приведе до невичерпного джерела краси й творчого духу народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)