Ідея прометеїзму в творчості Лесі Українки

Образ титана Прометея, величний і могутній у своїй нескореності, неодноразово використовувався в творчості видатних митців як символ людських змагань, як взірець безстрашного борця, що заради людей свідомо пішов на муки. Легенду про титана, то викрав з неба вогонь і дав його людям, літературно обробляли поети різних країн.

Есхіл, Кальдерон, Гете, Байрон, Шеллі – ось далеко не повний перелік славетних імен, у чиїй творчості зустрічаємо образ Прометея, наділеного рисами певного оточення та індивідуальності самих авторів.

Лесю Українку

називають дочкою Прометея, бо вона використовувала цей співзвучний їй образ дуже часто, вважаючи його безсмертним прикладом жертовності заради високих ідеалів, незламності сили духу.

Леся завжди прагнула, щоб слова –

…луну гірську будили, а не стопи,

Щоб краяли, та не труїли серце,

Щоб піснею були, а не квилінням.

Де взяти для цього сили хворій фізично поетесі? Звісно у світових художніх взірцях стійкості й мужності, про яких багато знала, оскільки була добре знайома з шедеврами світового мистецтва.

Літературознавець XIX століття О. Веселовський у статті «Легенда про Прометея» зазначав, що цей герой,

прикутий до склі, «стає символом видатної, могутньої особи, що виконує своє призначення, подолавши різні перешкоди та гніт, виконує неухильно…

Прометей послідовно став середньовічним християнином-подвижником, народним проводирем XIX сторіччя». Слід зауважити також, що образ цей виповнився революційного змісту, вільнолюбивих поривань у боротьбі за життя «на оновленій землі».

Леся Українка зверталася до образу Прометея з метою посилення громадянської патетики своїх творів. Гак у поезії «Товаришці на спомин» вона, засуджуючи за пасивність і байдужість українського народу до своєї рабської долі, говорить:

Так, ми раби, немає гірших в світі,

Феллаги, парії щасливіші від нас,

Бо в них і розум, і думки сповиті,

А в нас вогонь Титана ще не згас.

Ми паралітики з блискучими очима,

Великі духом, силою малі,

Орлині крила чуємо за плечима,

Самі ж кайданами прикуті до землі.

Продовжуючи цей мотив у вірші «Fiat nox!» («Хай буде тєма!»), Леся з гіркотою констатує, що «не один нащадок Прометея блискучу іскру з неба здобував», однак іскра та «не гасла, тліла… та не давала ні тепла, ні світла», а «сміливий нащадок Прометея знаходив смутну долю свого предка: вигнання, муки, нерозривні пута…»

Створюючи образи сильних жінок, Леся часто вкладає в їхні вуста власні погляди на такі поняття, як честь, патріотизм, обов’язок.

У драматичній поемі «Іфігенія в Тавриді» героїня сумує за рідним краєм,

ладна впасти в розпач, але підбадьорюється, пригадуючи образ Прометея:

Ти, Прометею, спадок нам покинув,

Великий, незабутній.

Та іскра. Що ти здобув для нас від заздрих Олімпійців,

Я чую пал її в своїй душі, –

Він висушив мої дівочі сльози…

Іфігенія відкидає думку про самогубство, проголошуючи:

Коли хто вмів одважно йти на страту,

Той мусить все одважно зустрічать.

У поезії «Ніобея», драматичних поемах «Оргія», «В катакомбах» знову зустрічаємо цей символ непоборності духу, сміливої думки, доброго серця. Ніобея говорить: «І хоч у горе закохана, все ж я дочка Прометея…» Так могла сказати й Леся Українка, все життя якої – подвиг, легенда, що залишиться у віках невгасимою іскрою духовного вогню.






Твір зачарована десна.
Ідея прометеїзму в творчості Лесі Українки