Творчість корифеїв українського театру. Іван Карпенко-Карий
І. Подвиг корифеїв. (Праця над створенням національного українського театру розпочалася фактично тоді, коли було заборонене все українське – заборонений український театр, література. Корифеї провели масштабну роботу з відбору акторів, матеріалу для репертуару, їм доводилося увесь час боротися за право на існування.)
1. Соціальні та економічні умови існування театру. (По-перше, театру кори феїв чинили усілякі бюрократичні перепони в роботі. Наприклад, забороняли трупі виступити в Києві, тоді як вона вже здобула визнання за межами
2. Репертуар та популярність групи.
ІІ. Специфіка драматургічної діяльності членів трупи. (Творчість трупи розвивалася
1. Особливості творчості Марка Кропивницького та Михайла Старицького. (Ці діячі – віддані служителі українського мистецтва, що все своє життя боролися за права національного театру на існування й культурну цінність. Кропивницький розкрив у національному контексті жанр соціально – психологічної драми (“Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Дай серцю волю – заведе в неволю”), осмислив жанр водевілю. Обидва письменники широко вдавалися до інсценізації чужих творів: “Тарас Бульба”, “Різдвяна ніч”, “За двома зайцями” (за п’єсою 1. Нечуя-Левицького “На Кожум’яках”), “Невольник” (за твором Шевченка) тощо. Окрім драм та водевілів, Михайло Старицький, всупереч забороні, на історичну тематику створив ще й низку історичних п’єс – “Маруся-Богуславка”, “Богдан Хмельницький”.)
2. Іван Карпенко-Карий – актор. Багатогранність таланту.
3. Риси реалізму у творчості 1. Карпенка-Карого. (Головне для реалізму – виділення з ситуації, образу характерних рис, типовості. Карпенко-Карий майстерно зображував суспільні процеси, що дуже активізувалися у другій половині XІX століття. У поєднанні з глибоким психологізмом, що також є важливою частиною реалістичного зображення, це надало п’єсам масштабу, широкого звучання.)
4. .Жанр комедії.
5. Трагікомедія “Мартин Боруля”. Універсальність сюжету. (Напевно, найкраще талант Карпенка-Карого виявився в жанрі трагікомедії як одному з найбільш органічних драматичних жанрів. Він дає змогу передати у формі, доступній широкому глядачеві, ідеї гуманізму та традиційних народних і загальнолюдських цінностей, які сповідував автор. “Мартин Боруля” – чудовий приклад цього. Сюжет твору легко впізнати – він відомий із багатьох світових літературних і фольклорних джерел. Щось подібне є навіть у Біблії, коли іудеї створили собі золотого кумира і приносили йому криваві жертви замість того, щоб поклонятись єдиному Богу. Так само й герой п’єси все, що має цінного, приносить у жертву речі, яка цього абсолютно не варта. Таким чином автор розкриває глядачам очі на те, що дуже легко схибити у виборі життєвої мети.)
6. Чоловічі образи.
7. Жіночі образи. (Особливістю творчості Карпенка-Карого є те, що в його п’єсах майже всі жіночі образи позитивні. Це, на мою думку, співвідноситься з традиційним слов’янським сприйняттям жінки як творчої сили, уособлення любові, хранительки родинного вогнища. Цій характеристиці повністю відповідають Палажка й Марися, хоча Палажка й надто довіряє безглуздим фантазіям чоловіка. Марися ж схожа на фольклорний образ української дівчини.)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)