Творчість Гейне передберезневого періоду. Поема “Німеччина”. “Зимова Казка”
У передберезневий період, коли в Німеччині назрівала революція 1848 р., Гейне не тільки захищав “права духу” від політики, а й сам виступав як політичний поет і дав блискучі зразки політичної поезії. Загальне демократичне й революційне піднесення захоплює і його, витісняючи, хоч і не до кінця, притаманний йому скептицизм, навіваючи віру в можливість близького здійснення “священних ідеалів” свободи,, рівності й братерства. Різко критикуючи соціально-політичний радикалізм Берне, сам він у цей період нерідко виступає його глашатаєм.
Свої поезії на політичні
У циклі “Сучасні. вірші” та його продовженні Гейне виступає переважно як політичний сатирик, спрямовуючи вістря сатири проти німецьких коронованих правителів, прусського короля Фрідріха-Вільгельма ІV (“Китайський імператор” і “Новий Александр”) і баварського короля Людвіга І (“Хвалебні пісні королю Людвігу”), проти засилля в Німеччині феодально-католицької реакції. Дістається від нього й неповороткому “німецькому Міхелю”, який ніяк не може пробудитися від багатовікового сну й усвідомити свої реальні інтереси, зображені в дусі “нового сенсуалізму”. Висміюються ним німецькі політичні поети передберезневого періоду за притаманний їм надмір патетики й абстрактність ідеалів, за те, що піднімаючись на крилах пафосу, вони втрачають з поля зору грішну землю. До “сучасних віршів” входять також поезії-декларації (“Доктрина”, “Тенденція”, “Стривайте”, “Гімн”), у яких Гейне репрезентує себе як “барабанщика революції”.
До першого видання збірки “Нові поезії” входила також поема “Німеччина. Зимова казка”, але майже одночасно вона вийшла окремою книгою, і до наступних видань збірки Гейне її вже не включав. Однак, поява цієї поеми разом із “Сучасними віршами” виправдана, вона не тільки близька до політичної поезії Гейне передберезневого періоду, але і є її безперечною вершиною. Поштовхом до її написання послужила подорож на батьківщину, до Гамбурга, яку поет здійснив восени 1843 р. Щоправда, з Парижа (точніше, з Гавра) він добирався до Гамбурга морем, а повертався суходолом через німецькі міста й землі. Цей зворотний маршрут і покладений в основу поеми, але в ній він “обернений”, тут поет мандрує від франко-прусського кордону до Гамбурга. Написана поема вже в Парижі на початку 1844 р.
За своїми жанровими ознаками цей твір – поема-по-дорож, поема-паломництво, тобто її можна віднести до жанрово-тематичного різновиду, поширеного в європейській романтичній літературі після байронівського “Чайльд-Гарольда”. Але справа в тім, що сам цей “сюжет мандрів” у поемі Гейне значної ролі не відіграє. Власне, це лише нитка, на яку нанизуються різнорідні епізоди й пасажі. Зображально-наративна сторона в цій поемі теж дуже ослаблена, в ній, як і в “Атта Тролі”, теж домінує суб’єктивно-публіцистичний зміст, реакції автора на реальності й події тогочасного німецького життя, ті ж “відгуки на сучасні відносини”. Як писав її творець у листі до видавця Кампе, поема “в дуже нешанобливій і особистій формі виражає бродіння нашої німецької сучасності. Поема політична й романтична…”
Найхарактернішою особливістю цієї поеми є поєднання нищівної сатири й високого позитивного пафосу. Під час її написання Гейне, як ніколи, був охоплений очікуванням близької революції, котра мала, як він сподівався, докорінно змінити Німеччину, покінчити з пережитками феодального середньовіччя, привиди якого постійно переслідують його на німецькій землі. Ось це очікування близької очищувальної бурі, з одного боку, загострювало в поемі сатиричну критику, надавало їй розмаху й впевненості, з другого боку – окрилювало у ствердженні позитивних ідеалів і цінностей. Цей високий тон у розгортанні двох головних взаємопов’язаних мотивів поеми задається вже в першій пісні, де поет, перетнувши німецький кордон, слухає пісню дівчини-жебрачки про земні страждання й потойбічну винагороду, породжену віками рабства, і пропонує на противагу їй “чудову пісню – пісню нову”:
Чудову пісню – пісню нову, О друзі, я буду співати! Ми хочемо царство небесне тут, На цій землі, збудувати. Ми щастя хочемо на землі, Уже нам годі муки; Хай пузо ледаче не стравить того, Що створять трудящі руки. Переклад А. Первомайського
Слід зауважити, що ця “чудова пісня – пісня нова” є не чим іншим, як перекладеним на вірші “новим єванге-лієм” сен-сімоністів. Малюючи утопічну картину щасливого майбутнього, Гейне користується сен-сімоністською лексикою: “царство небесне на землі”, “ледаче пузо” (панівні класи), “трудящі руки” (робітники) тощо, а загалом названа картина вимальовується в лініях і барвах його “нового сенсуалізму”.
Але поема “Німеччина” – це передусім сатира широкого проблемно-тематичного діапазону. В ній Гейне викриває реакційні монархічні режими німецьких держав і передусім Пруссії (“треба перш за все вирвати кігті у Пруссії”, – говорилося у варіанті передмови до поеми), застарілі, обтяжені феодальними пережитками німецькі порядки, архаїчні установи, неподолане серед німецької інтелігенції замилування середньовіччям, вузький націоналізм і тевтоманство, виховуваний у народу століттями підневільного життя сервілізм і вірнопідданство, його наївну віру в добрих і справедливих монархів. За всім цим стоїть прагнення поета пробудити політичну самосвідомість німецького народу, який має стати силою, що сама вирішує свою долю.
Поема “Німеччина” теж є оригінальним художнім явищем із своєрідною структурою. Сам поет визначив її як “поему політичну й романтичну”, в ній він мобілізував для вираження складного й масштабного змісту весь арсенал романтичної поетики – міфи,1 пророцтва, легенди, символи, алегорії, параболи, сни, видіння тощо. Вони органічні для поеми, за їхньою допомогою досягається повна свобода поетичного вислову, вільний політ творчої фантазії, вихід на обшири думки й історії, невимушене охоплення різних сфер життя, що було б немислиме, якби автор зосереджувався на реалістичному сюжеті мандрівки й сумлінно описував усе побачене й пережите.
Останній період творчості. “Романсеро”. Вдруге глибокі зміни в творчості Гейне, настільки значні, що можна говорити про перелом у ній, відбулися наприкінці 40-х – початку 50-х років. Передусім, вони були викликані тяжкою хворобою поета, паралічем верхньої частини тіла, що вразила його влітку 1845 р. (її симптоми проявлялися й раніше), а через три роки була вражена й нижня частина.
В 1848 р. прокотилася чутка про смерть Гейне, насправді ж він зліг, за його висловом, у “матрацну могилу”, в якій провів вісім років повільної агонії. Та, терплячи тяжкі муки, паралізований і майже зовсім сліпий, він продовжував творити. Ці муки загострювалися драматичним поворотом історії, невдачею німецької революції 1848 р., на яку Гейне покладав великі надії, торжеством ненависних йому політичних сил. “Новини, що приходять з моєї батьківщини, поглиблюють мої страждання”, – писав він у листі влітку 1848 р.
На цьому етапі Гейне повністю повертається до поезії, яка була його справжнім покликанням. Але це не було повернення до традиції “Книги пісень”, – його поезія на цьому етапі набуває іншого, глибоко драматичного змісту, іншої, переважно трагічної, тональності. Цей період творчості Гейне представлений передусім збіркою “Романсеро” (1851), яка є його третьою, після “Книги пісень” і “Нових поезій”, етапною поетичною збіркою. “Третій стовп моєї слави, – писав Гейне, – можливо, теж буде із гарного мармуру і навіть ще з кращого мармуру”. Щодо назви збірки, то вона, за його ж словами, “з’явилася тому, що тон романсу домінує у віршах, які тут зібрані”. Але тут маються на увазі не вокальні п’єси, поширені в музичній культурі XІX ст., а іспанські романси, поезії ліроепі-чного змісту середньовічного походження.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)