Твір за повістю І. Пруста “Кохання Сванна”
Головною справою життя французького письменника-модерніста М. Пруста (1871-1922) був семитомний роман-епопея “У пошуках втраченого часу”. Сюжет твору – безперервний і стихійний потік спогадів, який проходить крізь свідомість Марселя – героя-оповідач а. Особливе місце в структурі багатотомного роману Пруста посідає повість “Кохання Сванна”. Це передісторія основного сюжету, життя Марселя, і водночас ніби увертюра до роману. Виходець із багатої буржуазної родини, Сванн постає на сторінках повісті як світська людина, вхожа в аристократичні
Кохання Сванна – це по-своєму драматична історія любові духовно багатої і витонченої людини, закоханої в красу й мистецтво, до жінки, нерівної йому за своїми духовно-психологічними якостями, обмеженої і вульгарної мішанки. У повісті маємо надзвичайно тонкий і проникливий аналіз зародження й розвитку почуття, психологічного процесу, що був названий
У кристалізації любові Сванна найактивніша роль належить мистецтву, образи якого внаслідок різних збігів переносяться на Одетту і змінюють її – у сприйнятті героя. Ця жінка спершу не справила на Сванна враження, коханим зароджується, коли її образ починає пов’язуватись у нього з чарівливою фразою із сонати Вентейля. Удень першої появи Сванна на обіді у Вердюренів молодий піаніст виконав сонату, яка ще рік тому справила на Сванна величезне враження і яку, попри всі його зусилля, не зміг більше почути. “Та ось як тільки молодий піаніст у салоні Вердюренів узяв кілька акордів і протяг через цілих двд такти одну високу ноту, Сванн раптом побачив, як із-за довгого звука, напруженого, наче дзвінка завіса, над таємницею зачаття мелодії вилітає і лине до нього заповітна, шелестка, вичленована музична фраза, у якій він упізнав свою надхмарну й духмяну улюбленицю. Вона була така небуденна, сповнена такого питомого, такого індивідуального чару, аж Сваннові здалося, ніби він зустрів у вітальні у приятелів жінку, яка полонила колись його на вулиці і з якою він не сподівався більше зійтися”. Ця музична фраза, котра була для Сванна образом любові й щастя, стає каталізатором його почуття до Одетти.
Таким самим каталізатором кристалізації любові стає Сепфора з фрески Бо-тічеллі, коли Сванн запримітив, що овал обличчя й постать Одетти схожі на цей живописний образ, який він так любив. “Він дивився на неї; в її личку і в її постаті воскресала частина фрески, яку Сванн віднині завше намагався в ній побачити, чи він був біля Одетти, чи тільки думав про неї”. Одетта в сприйнятті Сванна все більше зміщається в світ мистецтва, огортається його атмосферою, асоціюється з його образами й пробуджуваними ними відчуттями, і таким чином одухотворюється й поетизується. Змальовуючи кохання Сванна, автор виявив себе як тонкий спостерігач і дослідник свідомих і підсвідомих душевних рухів, почуттів, переливів настрой?. Творчість М. Пруста стала своєрідною віхою у розвитку психологічного роману, поглибивши розуміння внутрішнього життя особистості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)