Твір-розповідь: Найсмачніші в світі яблука

Прямо під вікном моєї кімнати росте яблунька. Пам’ятаю, як я все літо чекав, коли вже зможу поласувати її плодами. Аж ось наприкінці літа ми з дідусем потрусили деревце, схопили по яблучку.

Та тільки вкусили – відразу скривились. – Ой, яке ж гірке та погане!- сказав я.- Зрубай, діду, це дерево. Воно нам не потрібне! На що дідусь, усміхнувшись, відповів: – У природі не буває нічого зайвого. Почекаймо весни. Навесні я знову приїхав до села. Дідусь нагадав мені про нашу давню розмову і повів мене до яблуньки. Гострим ножем розрізав її стовбур,

а в розколину встромив паросток з іншої яблуні.

Потім замастив рану замазкою, обв’язав ганчіркою. Я зрадів: – Як гарно, цього літа наїмся вже яблук досхочу! – Не поспішай,- відповів дідусь.- Треба ще попрацювати, допомогти деревцю.

Влітку ми з дідусем спостерігали за нашою підопічною. Поливали, коли було дуже сухо. Знищували нахабних шкідників. А яблунька трішки похворіла, потім швидко одужала й почала набиратися сил.

Я не дочекався урожаю ні цього літа, ні наступного. Але на третю весну вкрилося деревце рясним біло-рожевим цвітом, а до осені на яблуні красувалися вже не маленькі кислиці, а великі рум’яні яблука.

І смачніших плодів я ще не куштував ніколи в житті! Недарма кажуть: «Як дбаєш – так і маєш».


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Твір-розповідь: Найсмачніші в світі яблука