Нам, сучасним людям, важко уявити свій вихідний день чи свято без телевізора, магнітофона та іншої побутової техніки. А в наших предків усього цього не було. Проте вони не сумували, вміли себе розважати. І хай їхні ігри здаються нам тепер, дещо наївними, але ж скільки в них краси, мудрості, вигадки, таланту! Вони оповиті легендами сивої давнини, відшліфовані віками і тісно пов’язані з тим, без чого немислиме життя людини – з працею. Особливо з працею на землі, годувальниці нашою. Ідеться, насамперед, про той розділ усної народної творчості,
що зветься народною драмою. Це і пісні-ігри, і пісні-сценки, і сценки-ігрища. Уявімо собі чудовий весняний день на луках біля річки, чи на лісовій галявині, чи просто на зеленому моріжку. Свято. Діти, підлітки обрали собі Подоляночку, стали в коло і співають, показуючи, як дівчина встала, вмивається, чепуриться, “сіють” просо, “викупляють” “дівицю”. Сміх, жарти, веселі перебіжки і заміна виконавців головних ролей. А це вже й не бездумна гра, а підготовка до серйозного дорослого життя: вияв спритності, співочого таланту, вміння поводитися “на сцені”. Та й до майбутньої “пари” можна краще придивитися.
А
ось Різдво. Що краще та веселіше за це свято на селі? Тут і колядування, і щедрування, і вертеп, і Меланки, і водіння кози. Де ще можна показати свій акторський талант, дотепність! Але найпривабливіше те, що такі ігри-сценки були розвагою не лише для їх учасників, а й великим гуманним актом щодо односельців. Адже не миналася хата ні бідна, ні заможна, ні сім’ї, ні одинокі; всім “Коза” бажала щастя й добра, достатку в домі: “Де коза ногою, там жито копою. Де коза рогом, там жито стогом”. Коли ж після закінчення сільськогосподарських робіт наставала пора весіль – то це радісна пора для всіх – і для молодих, і для їх родичів, і для всіх гостей. Минуло багато віків, а сучасні молоді пари на весіллі намагаються дотримуватися якомога точніше старовинних обрядів. Чому? Мабуть, тому, що сім’ї раніше були більш міцними, а організація передвесільних заходів була сповнена глибокого змісту, в основі якого – висока народна мораль. На жаль, зберігається тільки “дійова” частина весілля, а багатющий арсенал весільних пісень уже використовується мало. Хіба ж не заслухаєшся чудовими мелодіями, такими поетичними й зворушливими словами цих пісень, поетичних народних мініатюр. Наречена тут і голубонька, і зіронька, і княгиня, й… “одрізана скиба хліба”. Кожне весільне дійство супроводжувалося відповідними піснями. А чого варті жартівливі приспівки, що тут виконувалися. Ось “піч наша регоче, коровая хоче; шишечки печуться, на коровай дмуться”. А там: “Татарин, братик, татарин, віддав сестру за таляр, біле личко за п’ятак, косу русу віддав так…” Або хор світилок та дружок переспівує – пересміює бояр… Усе регламентоване, сповнене здорового глузду, суворої народної моралі й глибокої поетичності, художнього смаку, який говорить про невичерпну талановитість наших пращурів. Народна творчість – це живодайна криниця, яка ніколи не висохне.
