Твір по роману А. Свидницького “Люборацькі”
Давайте Поглянемо на творчість А. Свидницького як на явище новаторське в історії української літератури, зокрема на роман “Люборацькі”, який був новаторським на той час і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40-60-ті роки XIX століття. Назвемо лише найосновніші з них:
Питання навчання і виховання в системі шкільної освіти; загибель талановитої людини, яка не знаходить підтримки у суспільстві; протест проти приниження особистості; викриття явищ насадження українському народові чужої культури
Роман недаремно названо автором “сімейною хронікою”. Письменник ніби витрусив з власного серця події і переживання дитячих днів, коли він жив із батьком та матір’ю і коли навчався в бурсі. Окремі персонажі повісті А. Свидницького “Люборацькі” ніби спроектовані з реальних людей, які були близько знайомі письменникові. Наприклад, образ отця Гервасія великою мірою виписаний із батька Анатолія Свидницького – Патри-кія. Частково і образ матушки нагадує матір письменника, добру, роботящу, глибоко віруючу жінку.
Образ Антося – це втілення, характеру, звичок і уподобань самого письменника.
Для зображення сестер Масі і Орисі послужили прототипами сестри Свидницького Марія і Юлія. Марія дійсно навчалася в пансіоні польки пані Вернер у Тернівці. Вчителька пані Вернер і стала прототипом пані Печержинської, у якої вчилася Мася. З життя було взято й інших персонажів. Наприклад, чоловік Орисі, піп Тимоха Петропавловський, відтворений із особи священика села Соболівки, який був п’яницею і грубіяном. У романі показано, як Тимоха убиває молоду жінку Орисю пляшкою, “яку й об комин не розіб’єш”, тяжко знущається з старої попаді, аж поки не потрапляє за грати. Проте слід зазначити, що автор не фотографічно відобразив живі людські постаті, а художньо відтворив типове для провінційних куточків України середини XIX століття.
Авторська позиція У творі зумовлена композиційно так, що він ніби збоку спостерігає події і переказує те, що побачив, пережив колись раніше. Навіть трагічні епізоди в сюжеті (самогубство Масі, смерть Антося, вбивство Орисі) відтворюються без гостроти психологізму, а як констатація неминучої події.
Сюжет роману розвивається поступово, з логічною послідовністю викладу подій. Автору притаманне глибоке знання матеріалу, багатства народної мови, життя церкви і мирян.
Починається роман пейзажним малюнком подільського села Солодьки, в якому й живе попівська родина Любораць-ких, що складається з отця Гервасія, паніматки і їхніх дітей: Антося, Масі, Орисі і Теклі. Жити їм дуже сутужно, бо село небагате, а отже, й подаяння на церкву скупі. Проте сім’я Люборацьких живе у злагоді. Повага молодших до старших, культ татуся передаються через постійні посилання в розмові з домочадцями на його мудрість і обізнаність з релігійними догмами. Любов і взаємну повагу спостерігають діти і у стосунках батька та матері. Панотець Гервасій звертається до паніматки ласкавим словом – серце.
Виховання дітей нічим не відрізняється від виховання у простих селянських родинах.
Зав’язкою дальшого розвитку сюжету є розповідь про відвідини о. Гервасієм польського пана Росолинського, який у спілкуванні з панотцем постійно переконував його, що все українське – то мужиче, низьке й некультурне. І, нарешті, впевнив отця віддати найстаршеньку вчитися до. польського пансіону.
Серед молодшого покоління центральне місце займає образ сина Люборацьких Антося, який є композиційним центром роману. Від природи Антось щирий, дотепний і сміливий. Він намагається протестувати проти схоластики, нелюдських знущань над бурсаками: за кожну провину били різками так, що іноді учні втрачали свідомість.
Але Що могла зробити одна юна палка душа проти цілої системи з людиноненависницькими законами? Система знищила Антося. Його, одного із найздібніших і учнів, випускають із семінарії “вне разряда” та ще й насильно одружують з підстаркуватою дівкою, а Галя, яку кохав Антось, не буде з ним. В розквіті сил, вкрай спустошений безнадією і смутком, Антось помирає. “Не своєю смертю я вмираю: мене вбила семінарія та…”,;- промовив він перед тим, як дихнути востаннє. Коли це все діялося, вже не було на світі отця Гервасія. Паніматка ледве зводила кінці з кінцями. Ніхто з дітей не порадував її старість, тільки прикрість та біда. Гіркотою і болем сповнені думки матері, коли ще був живий Антось: “Господи, Господи! – подумала мати,- попереучували моїх діток на один бік: з тієї ляховка вийшла, та така, що з голими руками не приступай, а цей монахом став”.
Одруживши Орисю з попом Тимохою, паніматка думала зажити щасливо, при внуках. Але самодур зять глумиться над старою жінкою, виганяє її з хати і, зрештою, осиротив єдиного внука – малого Фоню: вбив його матір, а свою дружину Орисю, коли та одного разу вступилася за парафіян.
Попри окремі комічні епізоди, твір сумний, сповнений трагізму. І кінцівка його теж трагічна: стара Люборацька помирає в дорозі, і її, віруючу людину, ховають неподачік корчми, “і довго-довго жиди лили помиї на її гріб, а жидекя-та – прибіжить, тупне, плюне й назад, аж поки й не заорали його”. Теклю – наймолодшу Люборацьких – віддають у мопастир. Лише Галя, колишня кохана Антося, живе щасливо, одружившись з підлим донощиком Робусинським. Вона зневажила і кохання, і пам’ять про Антося. Використавши цитатний матеріал, вчитель може запропонувати подумати старшокласникам над питанням:
“І не гріх? – каже панотець, звертаючись до Галі”. Що саме він має на увазі?
Роман “Люборацькі” А. Свидницького становить неабиякий інтерес для сучасних юних читачів. Тож давайте не погасимо тих огнів, що вже спалахнули в схованках історії української літератури і на дорозі до її пізнання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)