Твір по повісті Н. С. Лєскова “Леді Макбет Мценского повіту”

Заголовок повести Н. С. Лєскова – “Леді Макбет Мценского повіту” (1865)1 – запрошує до порівняльного аналізу добутку із трагедією У. Шекспіра “Макбет” (1606). До даного типу заголовків – “з ускладненою семантикою” – А. В. Ламзина відносить ” заголовка-символи, алюзії, метафори, цитати”2 . Заголовок повести – пряма ремінісценція із трагедії Шекспіра. Воно інформативно – указує на головну героїню, на місце дії (Мценский повіт) і одночасно – експресивно, виражає відношення автора до героїні. Письменник активізує читацьке сприйняття, як би пропонуючи зіставити характер головної героїні повести із шекспірівської леді Макбет

На відміну від цитати, тобто точного відтворення чужого тексту, під ремінісценцією (лат. remіnіscentіa – спогад) розуміється “не буквальне відтворення, мимовільних або навмисне, чужих структур, слів, що наводить на спогад про інший добуток…”3. У заголовку повести Лєскова ремінісценція являє собою не пряму, а непряму номінацію героїні. Перифраз (не Катерина Ізмайлова, а леді Макбет Мценского повіту) підкреслює й силу обуревающих героїню страстей, і їх аморальну, злу природу. Адже леді Макбет – “саме концентроване в Шекспіра вираження зла, що опанувало людською істотою”4 .

Однак уже епіграф до повісті: приказка “Першу пісеньку зашарівшись проспівати” – сперечається із заданої в заголовку однозначною інтерпретацією, уводячи тему любові. Саме через неї робить свої злодіяння російська “купчиха”, що стала в Мценском повіті притчею в язицех. Без пам’яті полюбивши прикажчика Сергія, вона готова піти за ним, за словами оповідача, “у вогонь, у воду, у темницю й на хрест. Він закохав її в себе до того, що міри її відданості йому не було ніякий”.

Шекспірівські ремінісценції в повісті Лєскова “Леді Макбет Мценского повіту” носять системний характер. Порівнянно, насамперед, сюжети добутків, у їхній основі – ланцюг убивств і “кривава” розв’язка. Помітимо, що мотивування для здійснення чергового вбивства загальна – спадкування (у випадку з Макбетом і його дружиною – королівської влади, у випадку з Катериной Львівною й Сергієм – багатства, приналежності до купецького стану). У трагедії Шекспіра Макбет робить низку злочинів, кожне з яких страшнее попереднього: спочатку він убиває короля Дункана, потім на очах очевидців, щоб забезпечити собі алібі, двох “спальників” короля. Ставши королем Шотландії, Макбет руками найманих убивць хоче усунути Банко і його сина Флинса, щоб королівська влада не перейшла до онуків Банко, як нагадали відьми: “Ти не король, але королів народиш”5 (це слова відьми, звернені до Банко). Але найманці вбивають тільки Банко, його синові вдається бігти. Коли Макбет довідається, що його завдання виконане наполовину, він у паніці:

“Тоді я хворий знову. Я думав,

Що ожив, став незламний, як мармур,

Твердий, як скеля, нестримний, як вихор,

А я збитий з ніг, притиснутий до землі й відданий

У видобуток снам і страхам…”.

У гніві на долю леді Макбет викликує: “Кінця немає жертвам, і вони не взапас!”. Макбет зізнається собі й своїй дружині, що його “діяння страшні”, проте продовжує неухильно зміцнювати свою владу, позбуваючись від претендентів:

“Не...

можна відкладати рішення. Так будуть

Созданья почуттів, родячись, созданьем рук.

Так я й стану надходити відтепер.

Я Файф візьму собі й захоплю

Макдуфа замок. Усе, що буде в замку –

Його дружину, дітей, рідню й слуг, –

Я виріжу. Не буду знати спокою,

Поки не скінчу цього всього”.

Останніми жертвами Макбета стають діти й дружина Макдуфа. Росс описує Макдуфу злодіяння Макбета:

“Замок твій захоплений,

Зарізана дружина й діти все.

Докладним описаньем цієї бойні

Я б умертвив тебе на додачу до них”.

Межа злодіянь Макбета наступає тоді, коли він зважується на вбивство самих безневинних: дітей і жінки. Це вбивство остаточно підриває його репутацію короля – він стає в очах всіх мучителем і деспотом країни. Як говорить Малькольм, виражаючи загальну думку:

“Макбет дозрів для загибелі, і меч

Небесної кари піднятий над лиходієм”.

Фінал трагедії – божевілля леді Макбет і смерть Макбета

У повісті Лєскова “Леді Макбет Мценского повіту” кожне нове вбивство також страшнее попереднього, усе більше вражає своєю жорстокістю. Перед нами “любовний трикутник”: дружина – коханець – чоловік. Чергова перешкода закохана пара переборює через злочин. При цьому не тільки спосіб убивства, але й чергова жертва йдуть у наростаючій прогресії: спочатку Катерина Львівна отруює свекра щурячою отрутою (тобто не доторкаючись до жертви). Це перше вбивство. Другою жертвою виявляється раптово, що повернувся чоловік, якого коханці холоднокровно вбивають уже разом, своїми руками; при цьому в хід іде не отрута, а свічник.

Сама сцена вбивства детально виписана: Катерина Львівна “швидко кинулася на чоловіка й, перш ніж Зіновій Борисич встиг доскочити до вікна, схопила його позаду своїми тонкими пальцями за горло й, як сирий конопельний сніп, кинула його на підлогу”; “Катерина Львівна, бліда, майже не дихаючи зовсім, стояла між чоловіком і коханцем; у її правій руці був важкий литий свічник, що вона тримала за верхній кінець, тяжелою частиною донизу. По скроні й щоці Зіновія Борисича тоненьким шнурочком бігла червона кров”. Злочинці приховують сліди свого злодіяння й продовжують жити, не таячись від людей. Але, як і в “Макбеті” Шекспіра, щастя тривало недовго. Раптом трапляється нова напасть – з’являється малолітній племінник чоловіка Катерини Львівни Федя Лямін. Він і стає наступною жертвою. Це третє, найстрашніше вбивство (жертва – безневинна дитина).

Мелодраматизм ситуації, її жахливість підкреслюються вагітністю головної героїні. Детально описане саме вбивство: “Сергій взяв Федю за ноги й за руки, а Катерина Львівна одним рухом закрила дитяче личко страждальця великий пуховою подушкою й сама налягла на неї своїми міцними, пружними грудьми”.

Фінал повести – убивство Сонетки й одночасне самогубство Катерини Львівни в “холодних водах Волги”.

Більш ніж три століття відокремлюють повість російського автора від англійської трагедії, поставленої в театрі “Глобус”. Різне середовище, у якій відбувається дія (провінційні, купецькі вдачі й – королівський двір), час і місце подій, нарешті, жанри добутків. Але крізь всі ці розходження проступає подібність – у масштабі страстей, що рухають героїв на злодіяння, у структурі сюжету, у трагедійному звучанні.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...