Твір на тему: “Вершники” – трагедія роду Половців” за романом Ю. Яновського “Вершники”
Одним з найкращих творів відомого українського письменника Юрія Яновського є роман “Вершники”. В цьому творі відображені події післяреволюційного часу, які захоплюють читача напруженими сценами життя героїв роману. Тут можна побачити і картини боїв, коротких, тривалих і виснажливих, і картини рідкого покою та відпочинку.
“Вершники” чудові своїм героїчно-романтичним духом: “О дев’ятнадцятий рік, рік поразок і перемог, кривавий рік історичних баталій і нелюдських битв, критичний по силі, незламний по волі, клятий і ніжний,
Автор роману одним із перших письменників в українській літературі двадцятого століття звинуватив війну, з якою б метою вона не велася, звинуватив її в трагедії, яку неможливо порівняти ні з чим у світі за силою душевних потрясінь і кількістю втрат. Скільки гине людей, скільки руйнується сімей, скільки найкращих представників своєї нації зникає з обличчя землі…
Скалічені страшними видовищами війни і смерті людські душі вже не можуть спокійно сприймати життя у всій його красі, бо вони будуть до кінця життя знову і знову переживати весь біль, з
Стара Половчиха – героїня новели “Шаланда в морі”, яка входить у склад роману, на собі відчула всю гіркоту війни. Мати п’ятьох дітей, ніжна і турботлива жінка, вона надто спокійно згадує про своїх синів: “…А Оверко – …не чути за нього давно; і Панаса не чути, та й Андрія, мабуть, убито, бо снився під вінцем”. За яких іще обставин, окрім воєнних, мати може так миритися з думкою про неминучість смерті власних дітей?! О спустошуючий дев’ятнадцятий рік!”. Коли, як не під час війни мати може миритися з думкою про смерть власних дітей? “О спустошуючий дев’ятнадцятий рік!”. А сини, про яких згадує Половчиха, діти жорстокого і нещасливого часу, рубляться в полі. Серед усіх жахів війни найстрашніший – зустріч рідних братів на полі бою, причому зустріч по різні боки окопів. Ллється братня кров і три душі відлітають у небо.
А ось лейтмотивом іншої новели з роману “Вершники”, новели “Подвійне коло” стають слова, сказані батьком Мусієм: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Та жоден з братів не цінує ці слова. У захваті революційної боротьби з Оверка злітають дуже цинічні слова: “Коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає”, а вже через хвилину гине його рідний брат Андрій і падає до ніг переможців.
Але й Оверкові довелося згадати слова свого батька, коли він опинився під дулом пістолета ще одного свого брата Панаса. Кровопролитна громадянська війна спотворила шкалу людських цінностей людей, зокрема Панаса. Він зневажливо кидає Оверкові, затуманений передчуттям близької крові: “Нащо нам рід, коли не треба держави, а вільне співжиття?”.
А брат Іван готує на своїх братів, що прибилися до махновців, кулемета. А як докір, об його тверде революційне чоло б’ються знайомі з дитинства слова рідного батька: “Тому роду не буде переводу…”. Іван переконаний, що рід розпадається заради того, щоб устояла держава. І з цією упевненістю він безжально знищує залишки Половецького роду. Тільки малолітній Сашко залишається в живих – його зачерствілий у боях вояка Іван лише поскуб за чуба.
Троє синів загинули у вирії громадянської війни, а двоє, які залишилися живими, якщо і повернуться до рідного дому, для своїх батьків назавжди залишаться братовбивцями, людьми, які зневажили першу біблійну заповідь. Якими очима доведеться дивитися молодим Половцям в очі інших людей? Чи будуть вони усе життя згадувати передсмертні прокльони своїх рідних братів, яких згубили власними руками? Чи будуть вони мріяти про нездійснені картини щасливого сімейного життя, згоди між рідними та спокійної рибальської праці, якою раніше займалася уся родина Половців? Адже затоптане слабке коріння роду кому-небудь з них доведеться спокутувати власною совістю і власним спокоєм.
Роман Ю. Яновського “Вершники” змушує замислитися над жорстокістю війни, над великим горем тисяч сімей. І горе це майже безмежне, коли війна громадянська, коли постають брат проти брата, батько проти сина, а син проти батька. Війна для людей – це справжня катастрофа, катастрофа для людини, народу і країни.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)