«Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» (за романом «Вершники»)

Жахливою сторінкою в історії України назавжди залишиться братовбивча громадянська війна. Саме про це з великим болем у душі пише Юрій Японський у романі «Вершники».

Вже у першій новелі «Подвійне коло» письменник зосередив увагу на трагедії роду Половців. Вона дещо нагадує народні думи. Було в батька п’ятеро синів. Кожен з них обрав свою дорогу в житті. І всі дороги зійшлися в один день в одному місці. Рід Половців опинився на межі зникнення. Батько Мусій Половець вчив своїх синів ще змалечку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття

милують згоду». Але не прийняли вони у свою душу цю батькову настанову…

Загони денікінця Андрія Половця і петлюрівця Оверка Половця зіткнулися в жорстокій битві. Оверко переміг. Просто вражає їхня взаємна ненависть. Андрій – білогвардійський офіцер – став переконаним шовіністом. Він кидає Оверкові в обличчя сповнені люті слова: «Мазепа проклятий», «петлюрівське стерво». Він знехтував батьковим заповітом, гукнувши Оверкові: «Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки…».

Нелюдськи повів себе і Оверко, коли наказав вбити брата: «Та рубайте його». Він був упевнений у тому, то рід переведеться,

а держава стоятиме. Тільки-но закінчився перший бій, як зненацька налетіли махновці на чолі з командиром Панасом Половцем. Панас, як і Андрій та Оверко, жорстокий, безжальний. Іменем Батька Махна з посмішкою на вустах він власноручно вбиває Оверка, також забувши про батьківський заповіт, проклинаючи брата «великою ненавистю і долею щербатою». У Панаса інший світогляд: «…ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття».

Не встиг Панас «викопати притулок двом братам», як за «дощем з’явилося марево: розгорнувся здалеку червоний прапор кінного загону інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. Кілька хвилин скаженого бою – і вже Панас перед Іваном. Іван також викликає огиду: він розстрілює з кулемета всіх махновців, які відмовилися перейти на його бік. А Панас, розуміючи, що пощади від брата-більшовика йому не буде, сам собі заподіяв смерть. Для Івана родина, рід – ніщо порівняно з класовими цінностями. Перед смертю Панаса він каже йому: «От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть».

Троє з роду Половців пішли в небуття. А двоє (Іван помилував малолітнього брата Сашка), якщо не згинуть і повернуться до батьків, назавжди залишаться для старих братовбивцями. Великий тягар лежатиме на душах обох братів, і ніколи вже не буде їм у житті щастя. У новелі немає справжнього переможця. Вона сприймається як розповідь про трагедію роду, матері. України, трагедію, що спіткала наш народ у роки революції і громадянської війни, а потім ще довго відлунювала голодом, смертями, репресіями.






Твір про пожежників.
«Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» (за романом «Вершники»)