Твір на тему: “Соціальний, моральний і філософський сенс буття Раскольникова”
У романі “Злочин і кара” Достоєвський продовжив тему принижених і ображених, віднісши її з темою бунту людини, яка не бажає бути “твариною тремтячою”. У центрі твору історія злочину студента Родіона Раскольникова, який вбив стару лихварку. Чому розумна, чесна молода людина коїть цей злочин? Раскольников бідний, бідна його сім’я. Він бачить жертовність сестри, готової йти заміж за нелюба, але багатого Лужина, щоб допомогти братові. З співчуттям він спостерігає жебрацьке трагічне життя сім’ї Мармеладових.
У тісних, затхлих
Раскольников ділить всіх людей на дві категорії: одні можуть лише покірно слідувати сформованому порядку – їх більшість; інші здатні порушувати встановлені закони і
Вбивство старої – не імпульсивний рух, а продуманий крок. Раскольников розглядає його як експеримент, як моральне випробування. Він розуміє, що чинить зло, але він свідомо переступає свою натуру. “Чи маю право?” – Це питання хвилює Раскольникова більше, ніж гроші. Достоєвський виділяє у злочині Раскольникова насамперед факт порушення моральних законів, а не юридичних. Бунт героя проти нелюдяності й сам нелюдський. Раскольников переживає болісну кризу. “Я не стару вбив, я себе вбив”, – говорить він Соні Мармеладовій.
Раскольников вважав, що за свої дії він відповідальний тільки перед собою, а суд людей, їх думка для нього не важливі, але виявилося, що “розімкнення і роз’єднаність із людством” дуже важкі і болісні. У розвінчанні ідеї надлюдини, яка переступає моральні закони, велике значення мають інші персонажі, особливо “двійники” Раскольникова. З деяким подивом і з огидою Раскольников впізнає себе в Лужині – обачливому і безсердечному дільцю. Лужин всі свої дії виправдовує політичною економією, яка відкидає мораль, а на її місце ставить голий розрахунок. Згідно міркуванням Лужина, людина повинна дбати про “особисті інтереси”, і тільки. “Економічна” мораль Лужина приводить до думки, що “людей різати можна”. Це низинний варіант принципу Раскольникова “все дозволено”.
Іншим “двійником ” Раскольникова є Свидригайлов, аморальна людина і цинік, що втратив відмінність між добром і злом. У сприйнятті Свидригайлова ідеї Раскольникова виглядають вульгарними і банальними. Презирство до моральних норм, розбещеність ведуть до моральної спустошеності і в кінцевому рахунку до виправдання злочину. Раскольникову нестерпна думка про те, що його теорія схожа з теоріями Лужина і Свидригайлова, що вона “як усі”.
Можна сказати, що багато персонажів роману – це упредметнені проекції душі Раскольникова: кожен, аж до забитого на смерть коня зі сну Раскольникова, несе в собі частинку його особистості. Вони всі – осколки душі героя, які він не може зібрати воєдино. І це буде відбуватися доти, доки Раскольников не винесе вирок сам собі.
Сюжет “Злочину і покарання” проходить через дві кульмінації. Перша точка – злочин, друга – покарання. Раскольников повинен пройти обидва стану, щоб набути цілісність. Шлях від злочину до покарання навмисно затягнутий. Кожен з навколишніх знає про злочин Раскольникова. Але жоден не може вирішити справу покарання. І все триває власний суд. Достоєвський не показує морального відродження героя, так як його метою було розвінчати ідею про право сильного на злочин, ідею “надлюдини”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)