Твір на тему: “Що сприяло розвиткові українського художнього слова на зломі двох століть”
Особливість розвитку української культури і літературі на зламі XIX і XX століть, перш за все, полягала в тому, що вже у другій половині XIX століття у культурних процесах стали вимальовуватися деякі закономірності, властиві на той час багатьом європейським народам, які, перебуваючи під імперською владою, вже тоді торували шлях до свободи і незалежності.
І якщо для першої половини XIX століття найбільш характерним був пошук шляхів розвитку національної культури серед літературної, пісенної і художньої спадщини, і цей пошук зводився до ідеалізації
У цей же період більш згуртованою і зрілою стає українська інтелігенція, яка починає діяти за новим принципом – так званим “поверненням обличчя до народу”, який передбачав не тільки подальше духовне, а й політичне самовизначення. Важливою
Формування національної творчої еліти проходило в умовах утисків царської влади, заборон і тиску цензури. Особливо важкі умови склалися на Лівобережжі, де культурне життя і творчість регламентувалися заходами царського уряду, більшість яких прийшлося на 60-90 роки XIX століття. Серед одинадцяти наказів царського уряду, які забороняли використання української мови, найбільш жорстокими були Валуєвський циркуляр 1863 року і Емський акт 1876 року.
Незважаючи на тотальний тиск царського уряду, представникам національної літературної еліти вдалося розгорнути на території країни широкий просвітницький рух. Значним поштовхом до чергової хвилі просвітництва на українських землях стало заснування у 1861 році журналу “Основа”, який видавався у Петербурзі протягом двох років і виходив не тільки російською, а й українською мовою. На сторінках цього журналу друкувалися літературні, художні, фольклорні, етнографічні та критичні твори М. Максимовича, М. Костомарова, В. Бєлозерського, П. Куліша та інших митців українського художнього слова і літературознавців. У ті ж самі часи і все в тому ж Петербурзі за власні кошти Г. Галагана і В. Тарновського була відкрита друкарня, де видавалися твори таких відомих українських поетів і письменників, як П. Куліш, І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко і Т. Шевченко. Саме в цій друкарні уперше побачили світ твори Марка Вовчка, саме в ній вийшла низка статей М. Костомарова, які автор присвятив проблемам розвитку української культури і національного світогляду. В українцях він відзначав “сильно розвинений індивідуалізм, нахил до ідеалізму, глибоку внутрішню релігійність і демократизм, замилування до свободи, нехіть до сильної влади”.
Отже, з впевненістю можна стверджувати, що саме на зламі XIX і XX століть в Україні народилася нова генерація українських митців, що вийшли з народу, жили з народом і писали для народу. Саме у цьому середовищі формувалася нова українська література, яка пропагувала ідеологію нерозривного зв’язку творчих людей зі своїм народом. Саме ця література з’єднувала митців зі своїми співвітчизниками у єдине ціле, саме ця література засобами широкого просвітницького руху вела наших співвітчизників до духовного, національного, політичного і соціального визволення.
Головним чинником формування нової української літератури кінця XIX – початку XX століття була всеукраїнська народна і в той же час літературна мова. Створена ще Т. Г. Шевченко, і в другій половині XIX століття вона виступала у якості каталізатора духовного і національного відродження української культури і літератури, відродження українського народу. Епохальним явищем у цьому процесі став вихід “Кобзаря” Т. Шевченко, який і визначив демократичний напрям розвитку української літератури, покладаючись на засади критичного реалізму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)