Твір на тему Обивателі тридцятих років у романі М. О. Булгакова “Майстер і Маргарита”
На початку двадцятих років на сцені театру життя знову з’явився знайомий персонаж – обиватель. В XIX столітті про нього писали М. В. Гоголь і Ф. М. Достоєвський і Г. І. Успенський.
На рубежі сторіч він приковував пильну увагу А. П. Чехова й І. О. Буніна, А. І. Купріна й В. Г. Короленко, Л. Н. Андрєєва й М. Горького. У роки революції й Громадянської війни обиватель на час затаївся. З жахом, подібно Лисовичу з “Білої гвардії”, спостерігав він крізь щілинку між ситцевими фіранками перипетії кривавої боротьби, але, як тільки над шостою частиною
Проникнув обиватель і в “одну з найбільших московських літературних асоціацій, скорочено іменовану “Массоліт”. Там його наприкінці двадцятих – початку тридцятих років і знайшов Михайло Опанасович Булгаков.
У Тлумачному словнику читаємо: “Обиватель – людина, позбавлена суспільного кругозору, що живе тільки дрібними особистими інтересами”.
Московські сторінки роману присвячені
Поява Воланда в Москві тридцятих років не випадково. Роман починається з розмови про віру, і Берліоз із гордістю заявляє, що й він, і Бездомний – атеїсти. У місті, де правлять безбожники, що засіли у всіх установах, панує гріх. Якщо в душі немає Бога, його місце займає диявол. Мені здається, новаторство Булгакова саме в тім і полягає, що він уперше в російській літературі зрівняв поняття “обиватель” і “грішник”. Втім, раніше це зробила радянська дійсність. Перечитавши знамениті десять заповідей, ми легко переконалися в тім, що булгаковські москвичі винні в порушенні доброї половини з них.
Семплеяров – перелюбник. Лиходіїв – п’яниця, ведучий розпусний спосіб життя, Латунський – брехун. А обжерливість! Чим славиться Будинок письменників? Рестораном, так ще таким, котрий іменують “Грибоєдовим”. Прізвище російського письменника знаходить у такому контексті гротескний зміст. Мимоволі пригадується візник, що супроводжував тіло вбитого в Тифлісі Грибоєдова. На питання О. С. Пушкіна, кого везете, він відповів: “Грибоєда!”
Літератори булгаковської Москви в буквальному значенні “грибоєди”. Вони бездарні, для них література лише засіб створення власного благополуччя. Серед завсідників Грибоєдова немає письменників. Письменник у романі тільки один. Це Майстер. Але він, як і Ф. М. Достоєвський, не має ніякого письменницького посвідчення. Про талант Майстра говорить рукопис роману про Понтія Пілатові, піддавшись жорстокій критиці з боку обивателів, що пригріла містечка в різних літературних організаціях.
Щоб оголити перед читачем обивательську сутність “творчої інтелігенції”, М. О. Булгаков і кличе на допомогу Воланда і його свиту. Воланду нема чого й когось боятися, у нього немає користі вірити в міражі, він прийшов відновити справедливість, зробити викриття, назвати речі своїми іменами. Ну, наприклад, сказати про “осетрину другої свіжості, що вона пухка”. Воланд показує обивателям їх самих, і деякі, у кому ще не вмерла душа, жахнувшись своїм гріхам, встають на шлях переродження.
Так бездарний поет-атеїст Іван Бездомний наприкінці роману з’являється перед нами співробітником Інституту історії й філософії професором Іваном Миколайовичем Понирєвим. А от поет Рюхін не зміг піти далі скороминущого каяття, що обернулося в підсумку озлобленням і впевненістю в тім, що “виправити в його житті нічого більше не можна, а можна тільки забути”.
Особливе місце займають у московському сюжеті роману Майстер і Маргарита. Формально, з погляду соціальної ієрархії, і їх можна назвати обивателями. Але в булгаковському змісті цього слова вони такими не є. Хоча й Майстра, і його кохану не можна назвати безгрішними, вони, на відміну від самовдоволених і впевнених у собі берліозів, переборюючи власні людські слабості, прагнуть до любові, добру й красі.
Майстер пише роман про Понтія Пілатові, але при цьому не є членом ні однієї письменницької організації, його ніколи б не пустили в Грибоєдов, так йому й нема чого там робити. Майстер мріє про спокій і самоту, і наприкінці булгаковського роману його мрія збувається саме тому, що все своє життя ця талановита людина прагнула до неї.
Мабуть, талант і є тим критерієм, що не дозволяє прилічити Майстра до юрби обивателів. Обиватель бездарний, а талант і бездарність за всіх часів ворогували між собою. М. О. Булгаков високо цінував геній О. С. Пушкіна, і в його трактуванні теми “геній і лиходійство” чуються відгомони “Моцарта й Сальєрі”.
Але бездарність обивателя виражається не тільки у відсутності творчого дарунка (Рюхін, Бездомний), але й у нездатності любити. Люблячих у романі тільки двоє. Це всі ті ж Майстер і Маргарита.
Ця жінка, по вираженню М. О. Булгакова, “все життя чекала Майстра” і, дочекавшись, подарувала йому таку любов, якій читачі роману можуть тільки позаздрити. Нема чого й говорити про те, що люди, зіпсовані “квартирним питанням”, не здатні на такі почуття.
Обивательська тема хвилювала М. О. Булгакова задовго до написання “Майстра й Маргарити”. Судячи з “Записок на манжетах”, він, на відміну від Маяковського, уже на початку двадцятих років зрозумів, що обивательщина для нового ладу – явище не тимчасове, тому що не може бути тільки спадщиною проклятого минулого.
Письменник був упевнений, що обивателі, зайнявши керівні пости, стануть керувати життям країни, і тоді від їхньої аморальності будуть залежати долі справжніх людей, таких, як Майстер.
Продовжуючи традиції російської літератури XIX століття, М. О. Булгаков навіть у самі важкі часи відстоював правду, красу, добро. Він був і залишиться Майстром російської літератури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)