Твір на тему: Лірика Марини Цветаєвої
Чудовий російський поет Марина Цветаєва один раз сказала: “Я не вірю віршам, які – ллються. Рвуться – так!” І доводила це протягом всього життя власними із серця – рядками. Це були дивно живі вірші про пережитий, не просто про вистражданий – про горе. І в них завжди було і є подих. У самім буквальному значенні: чутно, як людина дихає. Всі вірші Цветаєвої мають джерело, ім’я якому – душу поета. Якщо душа родилася крилатої – Що їй хороми – і що їй хат Навіть у найперших, наївних, але вже талановитих віршах виявилася краща якість
Ах, цей мир і щастя бути на світі Ще недорослий чи передасть вірш?
Уже в першій книзі є гранична щирість, ясно виражена індивідуальність, навіть нота трагізму серед наївних і світлих віршів:
Ти дав мені дитинство – краще казки И дай мені
На такі дитячі стихи відгукнулися теперішні майстри. М. Волошин писав, що ці вірші “потрібно читати підряд, як щоденник, і тоді кожний рядок буде зрозуміла й доречна”. Про інтимності, віршів Марини Цветаєвої писав в 1910 році й В. Брюсов: “Коли читаєш її книги, хвилинами стає ніяково, немов заглянув нескромно через напівзакрите вікно в чужу квартиру… З’являються вже не поетичні створення, але просто сторінки чужого щоденника”. Перші вірші – це звертання до матері, розмова із сестрою Асею, з подругами, визнання в любові, поклоніння Наполеонові, міркування про смерть, любов, життя. Це всі, чим повна дівчинка на початку життя, у світлих надіях, у романтичних мріях: Зберігай, Господь, твій голос дзвінкий И мудрий розум в 16 років! Свій коханого й чоловіка Марина Цветаєва кликала у віршах “царевичем”, “чарівником”, і сила її любові не була таємницею для читача. Цветаєва не могла любити, не захоплюючись, не схиляючись:
У його особі я лицарству вірне. Усім вам, хто жив і вмирав без страху, – Такі – у фатальні часи – Складають станси – і йдуть на плаху.
В 1912 році з’являється друга книга Цветаєвої – “Чарівний ліхтар”, а потім в 1913 році – вибране “Із двох книг”, куди ввійшли кращі вірші починаючої поетеси. Теми й образи цих книг поєднує “дитячість” – умовна орієнтація на романтичне бачення миру очами дитини; дитяча закоханість, безпосередність, милування життям. Поетична мова цих збірників універсальний і включає традиційний набір символів літератури першого десятиліття XX в. Здатність “закріплювати поточна мить” і автобіографічність віршів надають їм щоденникову спрямованість. У передмові до збірника “З двох книг” Цветаєва вже відкрито говорить про щоденник: “Все це було. Мої вірші – щоденник, моя поезія – поезія власних імен”. Пошук свого нового поетичного “я” відбивається в поезії Цветаєвої 1913-1915 років, об’єднаної в збірнику “Юнацькі вірші” (він не опублікований). Зберігаючи щоденникову послідовність, її творчість “переходить” від умовності до цілком життєвої відвертості; особливого значення набувають усілякі подробиці, деталі побуту. У добутках того років вона прагне втілити те, про що говорила ще в передмові до вибраного “Із двох книг”: “Закріплюйте щомиті, кожний жест – і форму руки, його що кинула; не тільки подих – і виріз губ, з яких він, легкий, злетів. Не нехтуйте зовнішнього!..” Пошук нового відбився й на загальній організації її віршів. Вона широко використає логічний наголос, переноси, паузи не тільки для посилення експресивності вірша, але й для семантичного контрасту, для створення особливого інтонаційного жесту.
Події першої світової війни вносять новий пафос у російську поезію, і в лірику Цветаєвої теж починається новий етап. Передреволюційні роки в її творчості відзначені появою російських фольклорних мотивів, використанням традицій міського “жорстокого” романсу, частівок, заклять. У віршах 1916 року, що згодом увійшли в “Версти”, знаходять життя такі споконвіку цветаєвські теми, як Росія, поезія, любов. У цей період дочка Цветаєвої Аля стала для матері гордістю, очікуванням чогось із ряду геть вихідного:
Усе буде тобі покірно, И все при тобі – вірші. Ти будеш, як я – безперечно И краще писати вірші…
Аріадна Ефрон і справді народилася чудово талановитою людиною й змогла б реалізувати свої величезні здатності, якби не важка її доля – сталінські табори, поселення. Далека від політики, Марина Цветаєва у своїй “щоденниковій” поезії показала й відношення до революції, стала навіть пророчицею:
Ø Здійснює страшна співанка, – Обідня ще спереду! Воля! – Гуляща дівка На шалях солдатських грудях!
Вірші, написані в 1917-1920роках, увійшли в збірник “Лебединий стан”. Виявилося, що не тільки про почуття інтимних може писати Цветаєва: церковна Росія, Москва, юнкера, убиті в Нижньому, Корнілов, білогвардійці (“білі зірки”, “білі праведники”) – от образи цього збірника. Революція й громадянська війна з болем пройшли крізь серце Цветаєвої, і прийшло розуміння, як прозріння: боляче всім – і білим, і червоним! Білий був – червоним став: Кров почервонила. Червоним був – білим став: Смерть перемогла. Коли колишнє, звичне й зрозуміле життя було вже зруйноване, коли Цветаєва залишилася з дочкою, повинна була виживати, вірші її особливо стали схожі на сторінки щоденника. Вона починає один вірш словами: “Ти хочеш знати, як дні проходять?” І вірші розповідають про ці дні – “Горищний палац мій…”, “Високо моє віконце…”, “Сиджу без світла й без хліба…”
І найстрашніше – Смерть від голоду дворічної дочки Ірини – теж у віршах. Це сповідь матері, що не змогла врятувати двох дочок і врятувала одну! Дві руки – пестити, розгладжувати Ніжні голівки пишні. Дві руки – і от одна з них За ніч виявилася зайва.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)