Твір на тему: Чиновники в комедії Гоголя “Ревізор”
Микола Васильович Гоголь, всім серцем люблячи Росію, не міг залишатися осторонь, бачачи, що вона загрузла в болоті корумпованого чиновництва, і тому створює два добутки, що відображають всю дійсність стану країни. Одним із цих добутків є комедія “Ревізор”, у якій Гоголь задумав посміятися над тим, що “дійсно гідно осміяння загального”. Гоголь визнавався, що в “Ревізорі” він. Вирішив зібрати в одну купу все дурне в Росії, всі несправедливості”.
В 1836 році комедія була поставлена на петербурзькій сцені й мала величезний успіх.
Маленьке, закуткове містечко, де панує сваволя й немає навіть поліцейського порядку, де влади утворять корпорацію шахраїв і грабіжників, сприймається як символ всієї миколаївської системи. Епіграф “На дзеркало неча нарікати,
Пушкіна теж у Нижньому Новгороді прийняли за ревізора. Розвиток сюжету будується на переляканій психології чиновників. Хлестакова приймають за великого чина тому, що він “не платить і не їде”. Городничий дає Хлестакову й радується, що зумів сунути хабар, це значить, що Хлестаков “свій”, тобто такий же хабарник. Картина загального шахрайства, хабарництва й сваволі видна через репліки чиновників (хворих морять голодом, у солдатів під мундирами немає не тільки нижньої білизни, але й навіть сорочок, гроші, зібрані на церкву, пропили й проїли. Вирішили оголосити, що церква побудували, але вона згоріла). Всі чиновники породження вікової бюрократичної системи, ніхто з них не почуває свого громадянського обов’язку, кожний зайнятий своїми незначними інтересами, духовний і моральний рівень їх украй низький. Суддя Ляпкин Тяпкин не заглядає в папери, тому що не може розібрати, де правда, а де неправда. Багаторічна тяганина й хабарі такий суд у цьому місті. Проноза й шахрай Земляника ще й донощик, він доносить мнимому ревізорові на своїх колег. Доноси при Миколі 1 були у великому ході. Доглядач училищ Хлопов залякана істота, вона вважав, що тупі вчителі приносять більше користі, тому що нешкідливо й вільної думки не допустять. На другому плані видні купці, мастеровие, поліцейські вся повітова Росія. Типовість персонажів Гоголя в тім, що городничие й держиморди будуть при будь-якому режимі. В окресленні характерів Гоголь розвиває традиції Грибоєдова й Пушкіна. “Ревізор” і зараз не сходить зі сцен наших театрів
Іншим добутком, що персоніфікує Росію у творчості Гоголя, прийнято вважати поему “Мертві душі”, що автор почав писати в 1835 році по наполегливій раді Пушкіна. Центральний герой поеми Павло Іванович Чичиков. У характері цього героя яскраво виявився буржуазний початок, що не було ще поширене в Росії. У почуттях Гоголя до Чичикову вкладене відношення письменника до Росії того часу. Питання, куди йде Росія, змушує занурювати Чичикова в порівняльні ситуації, зіштовхувати героя з “мертвими душами”. Гоголь побудував поему двупланово. З однієї сторони мертва Росія, з її поміщиками й губернськими чиновниками всіх рангів, з іншої прихожа їй на зміну “Росія Чичикових”. “Росія Чичикових” у поемі представлена одним героєм
У відношенні Чичикова Гоголь, щоб яскравіше освітити походження й життєвий розвиток нового типу, осмислити його історичне місце, докладно зупиняється на біографії, характері й психології героя. Він показує, як зложилося його вміння пристосовуватися в будь-якій обстановці, орієнтуватися в будь-якій ситуації. Батько дав юному Чичикову раду: “Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою”. Все життя Чичикова стала ланцюгом шахрайських махінацій і злочинів. Новий герой має переваги, яких немає в помісних дворян і губернського суспільства. На його стороні деяке утворення, енергія, заповзятливість, до того ж спритність героя незвичайна. Виховання допомагає йому втиратися в довіру. Чичиков расчетливо й терпляче може вичікувати потрібного моменту. Показавши перевагу свого героя перед суспільством. Гоголь разом з тим показав всю вульгарність і підлість його натури. Цивільні й патріотичні почуття не тривожать Чичикова, з повною байдужістю він ставиться до всього, що ке відповідає його особистим інтересам. Авантюри Чичикова пов’язані з людськими нещастями, він зацікавлений у тім, щоб якнайбільше вмирало кріпаків. Губернське суспільство приймає шахрая й шахрая Чичикова тому, що вважає його мільйонером. Загальне, що зближає Чичикова й губернське суспільство це та ж риса: спрага наживи. Губернському суспільству далекі поняття про цивільні й суспільні обов’язки, для них посада тільки засіб особистого задоволення й благополуччя, джерело доходів. У їхньому середовищі панують хабарництво, догідництво перед вищестоящими чинами, цілковита відсутність
Інтелекту. Чиновництво згуртувалося в корпорацію казнокрадів і грабіжників. Міські верхи далекі народу. Гоголь у щоденнику писав про губернське суспільство: “Ідеал міста це порожнеча. Плітки, що перейшли межі”. Вульгарність і незначність інтересів характеризує й жіноче суспільство. Із претензіями на смаки й освіченість сполучаються плітки, порожня балаканина про міські новини, палкі суперечки про вбрання. Дами прагнули наслідувати столичного суспільства в манері говорити й одягатися, без кривляння вони не вимовляли жодного слова. Гоголь засуджує дворянське суспільство, що рабськи копіювало іноземні манери. Герої Гоголя не несуть у собі протесту проти їхнього життя, що стисло, проти “приголомшливої твані дріб’язків”. Вони самі, по суті, продовження й вираження цієї дійсності, відтвореної в “Мертвих душах”
Отже, Гоголь показує мир соціальних пороків. Але, як ми зрозуміли, не тільки вони хвилюють письменника. Зловживання чиновників найчастіше смішні, незначні й безглузді. “Не по чині береш” от що вважається гріхом у цьому мирке. Але саме “вульгарність усього в цілому”, а не розміри злочинних діянь, жахають читачів. “Приголомшлива твань дріб’язків”, як пише Гоголь у поемі, поглинула сучасної людини. Трагична розв’язка в “Ревізорі” і “Мертвих душах”, тому що примарні цілі, до яких прагнуть герої, розчиняються як дим, як мара. Місто Гоголя це символічний, “збірне місто всієї темної сторони”. І все-таки, тут є світле явище. Це сміх. На мою думку, сміх повинен вилікувати душу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)