Характеристика чиновників у комедії “Ревізор”

Микола Васильович Гоголь дав у комедії “Ревізор” широку картину правління в Росії в 30-х роках XIX століття. У комедії висміяна й побутова сторона життя мешканців невеликого міста: незначність інтересів, лицемірства й неправда, чванства й повна відсутність людського достоїнства, марновірства й плітки. Це розкрито в образах поміщиків Бобчинського й Добчинського, дружини й дочки городничего, купців і міщанок. Але найбільше характеризують побут і вдачі цього міста його чиновники. Описуючи чиновників, Н. В, Гоголь показав масові зловживання

владою, казнокрадства й хабарництва, сваволя й зневажливе відношення до простих людей. Всі ці явища були характерними, укоріненими рисами чиновництва миколаївської Росії.

Саме такими з’являються перед нами державні службовці в комедії “Ревізор”. На чолі всіх коштує городничий. Ми бачимо, що він недурний: більш здравр, ніж його товариші по службі, судить про причини надсилання до них ревізора. Навчений життєвим і службовим досвідом, він “обманював шахраїв над шахраями”. Городничий – переконаний хабарник: “Це вуж так самим Богом улаштовано, і валтерианцы дарма проти цього говарять”. Він постійно привласнює

собі казенні гроші. Ціль прагнень цього чиновника – “згодом… влізти в генерали”. А в спілкуванні з подчиненными він грубий і деспотичний. “Що, самоварники, аршинники…”, – звертається він до них. Зовсім по-іншому ця людина говарить із начальствам: запобіглива, шаноблива.

На прикладі городничего Гоголь показує нам такі типові риси російського чиновництва, як хабарництва, чиношанування. Груповий портрет типоваго миколаївського чиновника добре доповнює суддя Ляпкин-Тяпкин. Уже одна його прізвище говарить про відношення цього чиновника до сваєї служби. Саме такі люди й сповідають принцип “закон, що дишель”. Ляпкин-Тяпкин – представник виборної влади (“вибраний суддею з валі дварянства”). Тому він тримається вільно навіть із городничим, дозваляє собі заперечувати його. Оськільки ця людина прочитала за сває життя 5-6 книг, вано вважається “вільнодумцем і утвареним”. Ця деталь підкреслює неуцтва чиновників, їхній низький рівень утварення. Ще ми довідаємося про Ляпкина-Тяпкина, що він захоплюється полюванням, тому хабара бере хортицями щенятами. Справами ж він зовсім не займається, і в суді панує – безладдя. Про повну байдужість до державної служби людей, що ськладаються на ній, говарить у комедії й образ піклувальника богоугодних закладів Земляники, “людини товстого, але шахрая тонкого”.

У підвідомчій йому лікарні хварі мруть як мухи, лікар “по-російському ні слова не знає”. Суниця ж тим часом міркує: “Людина простій; якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає”. Як типоваму представникові чиновництва, йому також властиве низькопоклонства перед вищестоящими й готовність донести на сваїх товаришів по службі, що він і робить, коли приїжджає Хлестаков. Трепет перед начальствам випробовує й доглядач повітових училищ Лука Лукич Хлопов, до смерті залякана людинО. “Заговари із мною одним чином хто-небудь вище, у мене просто й душі ні, і мова як у бруд загрузнув”, – говорить він. А поштмейстер Шпекин не знайшов собі кращого заняття, як розкривати листи. Про обмеженість цього “простодушного до наївності” людини говарить те, що саме із чужих листів він черпає сваї пізнання про життя. Напевно, груповий портрет російського чиновництва 30-х років XIX століття не був би повним без такого яскравого персонажа комедії, як Хлестаков, якого приймають за таємного ревізора. Як пише Гоголь, це “один з тих людей, яких у канцеляріях називають пустейшими.

Говорить і діє без усякого міркування”. Значимість у комедії образа Хлестакова ще й у тім, що він не належить до кола провінційного чиновництва. Але, як ми бачимо, петербурзький службовець за рівнем своєї освіченості, моральним якостям нітрохи не вище інших персонажів комедії. Це говорить про узагальнюючий характер зображених у комедії чиновників – такі вани по всій Росії. Напевно майже кожний з них, подібно Хлестакову, прагне “зіграти роль хоч одними вершками вище тієї, котра йому призначена”. І при цьому “бреше з почуттям” і “в очах його виражається насолода, отримане їм від цього”. Випробовуваний же чиновниками міста загальний страх, на якому й тримається дія в комедії, не дозваляє городничему і його підлеглим побачити, хто ж Хлестаков насправді. Тому вани й вірять у його брехню. Всі ці персонажі комедії стварюють узагальнений вигляд чиновництва, що керувало Росією в ті роки. Правдиве їхнє зображення Миколою Васильовичем Гоголем дозволило сказати В. Г, Бєлінському, що чиновництва – це “корпорація різних службових злодіїв і грабіжників”.






Твір-роздум на тему роль природи.
Характеристика чиновників у комедії “Ревізор”