Твір Грибоєдова “Горе від розуму” – комедія або трагедія?
Художня досконалість п’єси О. С. Грибоєдова була зрозуміла не відразу. Пушкіна назвав її “бурою в склянці води”, а до Шацькому відніс критично. Але особливих суперечок комедія не викликала й була сприйнята всіма правильно. Ті, хто розділяв погляди Грибоєдова, зрозуміли його точку зору й підтримали її, ті, проти кого комедія була спрямована, теж зрозуміли це й, звичайно, зайняли оборонну позицію. Усе було ясно: у комедії зштовхнулися дві протилежні групи суспільства, взаєморозуміння між якими неможливо. А якщо так, то читач може розраховувати
А хіба не смішний Шацький? Нехай це розсудлива людина. Скажіть на милість, навіщо він своїми невпинними любовними поясненнями набридає Софії, хоча вона відразу відмовила йому? Чому він не бажає зауважувати її холодності, а вимагає, щоб вона відкрила свої серцеві таємниці? Яка ж дівчина буде сповідатися перед людиною,
Дивилися б, як робили батьки, Училися б, на старших дивлячись! – говорить Фамусов.
Шацький усе ще не хоче продовжувати суперечки, він готовий піти в себе. Але Фамусов сипле сіль на рану – зненацька натякає на розповсюджений слух про сватання Скалозуба. І це будить Шацького. Роздратування наростає усе більше й більше й зрештою дозволяється різким монологом. І от – комедія – слово за словом, монолог за монологом, дивишся, і вже кипить боротьба не на життя, а на смерть. Звичайно, якщо з такого погляду розглядати п’єсу, те навіть у фігурі, навіть у халаті або зачісці Фамусова можна знайти смішне. Фамусов – відома людина в Москві. Він лідер у суспільстві знатних і забезпечених людей. А якщо Фамусова лідер смішний, те чому б не бути смішними іншим, не лідерам? Це не просто п’єса, а комедія, тепер у всіх виданнях “Горя від розуму” так і пишуть: “Комедія в чотирьох діях, у віршах”.
Але спробуємо розглянути п’єсу з іншого погляду. Тут не тільки особиста драма, драма невдалої любові героя. У Шацьком втілилися риси передової людини того часу. Нехай він не піклується про те, чи багато людей повірять йому й підтримають, зате він переконаний у щирості своїх слів і тому зломити його ніщо не має сил. Нехай він схожий; на зайву людину, самотнього протестанта, мрійника, зате його переконання сильні. Висловивши їх гаряче й жагуче, Шацький завдає страшного удару фамусовському суспільству. Він знає, за що воює. Він вимагає місця для волі не тільки собі, але й своєму століттю. Його ідеал – це воля. І не просто воля, а воля від всіх ланцюгів рабства, блазенства й низькопоклонства. Він – викривач неправди. Шацький не зрозумілий і майже самотній – у цьому трагедія самого Шацького – шляхетної, розумної, чесної людини, з почуттям власного достоїнства. У цьому трагедія всієї п’єси. Він зломлений кількістю старої сили. Більше того – він виштовхнуть із фамусовського суспільства. Але Шацький – переможець, а не переможений, тому що в боротьбі з миром Фамусових залишився самим собою. Із всіх героїв п’єси він найбільше живаючи особистість; натура його сильніше й глибше інших. Гарячий, шляхетний зайдиголова: викрив, засудив і повстав. Такий назавжди вигнаний фамусовським суспільством. Говорять, один у поле не воїн. Так немає ж, воїн, якщо цей воїн – Шацький. Першим, застрільникам завжди дістається. І тому Шацький – жертва. Це – ще одне підтвердження того, що п’єса “Горі від розуму” – трагедія. Так само, як у п’єсі переплітається особиста драма із суспільною, переплітається комедія із трагедією. Але як би не сміявся глядач у театрі, після того, як він вийде за його межі, обов’язково найдеться те, над чим захочеться подумати, подумати без іронії.
Звичайно виконавці ролі Шацького на сцені, уже зі шкільної самодіяльності, наслідуючи дурної театральної традиції, блискають очами й картинно загортаються в плащі, вимагаючи карету. Цей же Шацький незвичний (роль його виконує Сергій Юрський). Двобій добра й зла йде на рівні. Людська чарівність Шацького: щиросердечна відкритість, довірливість, здатність повністю віддаватися своїм почуттям. І поруч із цією людиною – зло. Буденне й живуче. Убогість духу й уміння зручніше влаштовуватися в житті, нетерпимість до всього свіжого й незвичному. Поступово приходить думка, що із цим злом треба боротися його ж засобами. Куди Шацькому зі своєю простотою й довірливістю! Адже Фамусова, Молчаліну й Скалозуби живуть і сьогодні. Якби їх не залишилося зовсім, не було б ніякого змісту ставити п’єсу Грибоєдова. Театр ім. Горького наповнив п’єсу чудової войовничої породженою нашою битвою за душу людини. Розум, людяність, прямота – от зброя, єдино гідне сьогодення людини. Розумом у спектаклі відрізняється не тільки Шацький. І Фамусов не дурень, і Софія зовсім не дурна, а Молчаліна так і зовсім розумний. Але людина у всій своїй красі й шляхетності – тільки Шацький. Низький учинок Софії став явним. Остання надія зникла. Шацький непритомніє. Він падає горілиць, перекинувши канделябри. Потім встає, сутулячись, через силу. У спині відчувається утома. Повільно повертається. Особа закрита довгими, що ледве здригнулися пальцями. Руки поступово відкривають чоло, очі, особа пристаріле й поблякле… Не опам’ятаюся.,, винуватий.
Він говорить тихо й начебто спокійно. Кожний рядок монологу, здається, додає йому сил. Це монолог-роздум, монолог-прозріння. Це – подорослішання… Він зрозумів, що перед ним – його вороги за духом. І ніщо їх не може помирити: ні спогаду дитинства, ні почуття колишньої дружби. Немає. Шацький не таврує цих людей і не проклинає їх – він до кінця розуміє. Монолог його спокійний, як може бути спокійне мовлення людини, що почуває свою правоту й силу:
– Геть із Москви! Сюди я більше не їздець… Ні лементу, ні експресії в прояві своїх почуттів;
– Карету мені, – напівголосно звертається Шацький до стоячому поруч лакея.
Лакей не розуміє.
– Карету, – ще раз повторює Шацький.
Утомилося, небагато сутулячись, іде Шацький зі сцени, іде від цих людей, щоб ніколи більше не обмануться їхнім мнимим спорідненням і мнимою участю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)