Твір доповідь: Селянська тема в ліберальній літературі
БезпосередніМ відзвуком часу було й нове висвітлення селянської теми. Найбільш значна роль тут належить Н. Г. Гарін^-Михайлівському. Цикл нарисів “Кілька років у селі” (1892)-це майже документальний звіт письменника про ті реформи, які він намагався провести в селянському господарстві в себе в селі. Всі його раціональні заходи натрапляють на безліч непередбачених перешкод, як ніколи це трапилося з Нехлюдовим в “Ранку поміщика”.
З явним скептицизмом і нещадною відвертістю Гарін розвінчує неспроможність ліберально-народницьких
В оповіданнях про село – “На ходу” (893), “Сільські панорами” (894), як демократ і реаліст Гарін відбив процес розшарування села, ріст класових протиріч між бідняками й кулаками
Найбільшою творчою удачею письменника була
Тим більше ця проблема була непосильна для ліберальної прози 1900-х років. Загальною її тенденцією була проповідь сентиментального народолюбия, що повинне протистояти суспільному злу. Саме суспільне зло викривалося досить поверхово. Подібна обмеженість властива творчості І. Й. Потапенко (1856-1929). Він здобував популярність як автор повести “На дійсній службі”. Герой її – перший магістрант духовної академії відмовляється від блискучої кар’єри, зневажає матеріальною вигодою і йде на свою “дійсну службу”, стає простим сільським священиком, щоб служити народу. Цей “прогресивний герой” був далекий від демократичного й тим більше революційного ідеалу, але користувався симпатією в ліберальної народницької інтелігенції
У ліберальній літературі мали місце й відверто антидемократичні виступи. Так, що претендує на граничну об’єктивність у зображеннях життя П. Д. Боборикин у своїх романах і статтях призивав до “шанобливого” відношенню до дійсності. “І народ, і підприємці, все це Кита-місто, ряди, комори, банки й склади, навіть гешефтмахерство, проявляють життя, і щоб неї поліпшити, треба зважати на неї вміло й шанобливо, а не знищувати, не підривати, не умничать, не ставити поверх усього своє книжкове резонерство”,- говорить центральний герой його роману “Перевал” (894). Проти страйків і активної революційної боротьби виступає й ткач Спиридонов – герой роману Боборикина “Тяга” (1898).
Серед прозаїків ліберально-буржуазної орієнтації не виділилося ні однієї видатної творчої особистості. Не їм призначене було сказати нове слово влитературе.
Литералуре стояло показати нового героя, революціонера, що мислить і активного, відбити його ідеали й героїчну боротьбу. Але этого не могли зробити навіть такі титани критичного реалізму, як Толстой і Чехов, тому що вони не уявляли собі щирих шляхів розвитку країни й ролі різних класів в історичному процесі
З початком третього етапу визвольного руху вже недостатньо було зображувати життя, який вона була. Треба було показувати, який вона повинна бути. Це почував Короленко, що затверджував, що принцип тільки лише вірності дійсності ще не будить суспільної активності, він повинен бути доповнений поданням про “можливу реальність”. Письменник вірно почував, що історичний процес, щира особа якого ще в достатньому ступені не визначилося, ясно вимагає створення нового, більше високого типу мистецтва, завдання якого – “відкрити значення особистості на грунті значення маси”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)