Твір по літературі по повісті В. Бикова “Облава”

Письменник Василь Биков відомий нам як правдивий, щирий оповідач про людську долю в роки Великої Вітчизняної війни. Тема війни є основною в його творчості. Більшу популярність одержали такі його повести, як “Альпійська балада”, “Третя ракета”, “Сотників”, “Кар’єр”. Але у творчому багажі письменника є й інша, не менш значима по своїй драматичності тема: доля селянства в період колективізації. Вона зачіпає одну із самих складних, хворобливих проблем історії нашої країни й знаходить висвітлення в повісті “Облава”.

Дія цього добутку вводить нас у життя білоруського села середини тридцятих років. Уже пройшла колективізація, створений колгосп, розкуркулені й виселені так звані кулаки, а насправді – міцні хазяї. Один з них – Федір Ровба.

Це людина, переконана в тім, що селянин – щирий хазяїн землі. Від Радянської влади одержав він земельний наділ, ретельно працював на цій землі, нагородою за що був гарний урожай. Господарство Ровбы процвітало й приносило чималий прибуток. Незабаром він придбав молотарку, якою користувалася вся округа, а платили, хто скільки може. Федір не використовував свою машину заради особистої наживи. Але

жив він у статку, це його й погубило. У районні влади надходить донос на Федора з реченням вжити заходів до “нового багатія”. Його написав один із заздрих сусідів, активіст комбеда, що заборгував Ровбе за молотьбу. І саме цей донос стає приводом для розкуркулювання ФедорО. Головний герой був задавлений непосильними податками, які привели його до руйнування. Але крім того, по поняттях місцевих керівників, Федір був ворогом народу. У той момент йому треба було бігти із села, куди ока дивляться, але він не може. Адже ця людина коріннями уріс у рідну землю, у свій будинок, у свою садибу. Так ще й син Мі-кілкий, майбутнє якого було неясно.

Федір не хотів необачним учинком заважати його службовій кар’єрі. Але от до села дійшла хвиля розкуркулювання. І незважаючи на те, що сім’я Федора вже бідувала, не зумівши розрахуватися з державою, Ровбу все-таки визнали кулаком. Із дружиною й маленькою дочкою Федір був засланий на північ. Працював на лісозаготівлях, не маючи можливості хоч якось уберегти від лих і хвороб дружину й дочку. Із цього моменту життя героя пішла під’ укіс, одна трагедія треба за іншою: спочатку дружину ховає в мерзлій північній землі, а потім і дочку не може врятувати від лиха й недобрих людей.

Федір залишається один. І зараз всієї його думки спрямовані убік рідного краю,, і він задумує бігти будь-що-будь. Хоч не відразу йому це вдається, але зрештою мрія стає реальністю, герой виявляється в дорогих серцю місцях. Він сам толком не знає, навіщо повернувся, але якась непояснена сила, як магнітом, тягла його до тих просторам, де він ріс, трудився, де росли його діти, де був він колись щасливий. Хоч нічого не залишилося від його колишньої садиби, але Федір безпомилково міг би знайти те місце, де вона стоялО. Але все лихо цієї людини полягає в тім, що не міг він просто так підійти до знайомого місця, пройтися по селу, подивитися людям в очі, тому що радянська пропаганда зробила цієї людини класовим ворогом. Односільчани Федора вважали його злочинцем. І саме те, що колишні сусіди сталі ворогами, для нього було болючіше всього. Голодний, змучений, він бродить навколо рідного села, хоче довідатися, яка вона, нове життя. Випадкова розмова з незнайомим старим, зустрінутим на узліссі лісу, переконує його, що справи в колгоспі йдуть неважливо: кормів не вистачає, урожаї бідні, пережили страшний голод, замучені податками. Так навіщо щось говорити, якщо Федір і сам бачить, як працюють селянські жінки на колгоспному картопляному полі. Так за що ж тоді він постраждав?

Адже нещастя Ровби не стали основою для заможного й радісного життя інших людей… Але найстрашніше було спереду. Федір і не догадувався, що його очікує в краї рідному. Він все-таки попасся на очі односільчанам, і ті піднялися проти нього, улаштували облаву, як на якогось дикого звіра. З міста приїхали міліціонери, районні активісти на чолі з його рідним сином Міколенням. Федора оточили з усіх боків, загнали в кут, залишивши йому єдиний шлях – у болотні драговини. Але болотна глухомань у порівнянні з люттю його людей, що переслідували, здавалася не такий страшною. Федір у їхніх очах перестав бути людиною, адже ці люди вже не живуть за людськими законами. У них своя правда, свої гасла, свої закони, нав’язані державою.

Революційна ідеологія витравила в цих людях кращі почуття, змусила забути їхнє своє минуле. Сформовані роками життєві підвалини зруйновані. І Федір не хоче бути своїм серед людей, які втратили моральні цінності, покірно піддавшись впливу лиховісної сили в особі держави. Він знає, що там, у болоті, його погибель. Але він також усвідомлює й те, що не повернеться до тих людям, з якими в нього немає нічого загального. Повернення назад рівносильне для нього моральної загибелі.

Трясовина поглинула Федора разом з його болем. Ми бачимо, як гостро В. Биків переживає долю свого народу, приймаючи близько до серця страждання людей. Автор правдиво відбиває у своєму добутку трагічні події 30-х років, показує несправедливість стосовно трудівників землі, а також ті соціальні розбіжності, які привели до важких наслідків у долях людей.






Твір образ гуллівера.
Твір по літературі по повісті В. Бикова “Облава”