Трагедія України в драматичній поемі «Бояриня»
Уярмлення свого народу, безправність його культури Леся Українка переживала як особисту трагедію. Душа її, лагідна від природи, закипала гнівом на кожен вияв утисків, колоніальної сваволі, поетеса майже фізично задихалася в атмосфері царського деспотизму.
Великим смутком озиваються в свідомості Лесі Українки і давні кривди українського народу. Створюючи драматичну поему «Бояриня», вона звертається до однієї з найдраматичніших сторінок історії України, яку зараз називають добою Руїни.
В основі сюжету «Боярині» – історія життя
Коли Оксана підтримує намагання гетьмана Петра Дорошенка об’єднати Україну, хай і шляхом союзу з татарами, Степан дорікає їй. Але мудра Оксана відповідає йому:
Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану,
мов ханові? Скрізь палі, канчуки,
холопів
Оксана, що навчалась у братській школі, не може звикнути, що в Москві дружину мають за холопку, що «нема тут звичаю з чоловіками пробувати при бесіді».
Хіба я тут не як татарка
сиджу в неволі? –
докоряє вона чоловікові. Обурює Оксану рабське догоджання, лукавість, улесливість, доноси, шпигунство. Їй боляче усвідомлювати, що її чоловік, власне, сам є невільником, хоч, може, повною мірою цього ще не розуміє. Так, він сам себе вже звик називати «боярином Стьопкою». Леся Українка осуджує його компроміс із власною совістю, зневажання ним самим і власної гідності, і честі найближчих рідних.
Відчуваючи близьку смерть і провину перед Батьківщиною, патріотка Оксана дорікає Степанові, який тільки тепер, коли все втихомирилося на Україні, хоче їхати туди. Вона в розпачі кидає Степану:
… Зломилась воля.
Україна лягла Москві під ноги,
Се мир по-твоєму – ота руїна?
Поневолення України було, на думку Лесі Українки, тяжким лихом, бо вже на той час у Московії ганебне кріпацтво стало звичним явищем: людей там продавали як худобу. Відштовхує від Московії поневолення особи, деспотизм, терор, атмосфера постійного страху, аморальність бояр – нещирих, лукавих, хитрих, улесливих і жорстоких.
Негативно вражає і описаний у драмі побут московитів: незугарний мішкоподібний одяг, не чути пісень, жахливе пияцтво, безправність жінок.
Взагалі, вся поема Лесі Українки є втіленням політичної позиції поетеси, яку вона визначила так: «Так звані братні народи – просто сусіди, пов’язані, правда, одним ярмом, але … не мають ідентичних інтересів, і через те їм краще виступати хоч і поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської внутрішньої політики». Ці думки Лесі Українки актуальні і в наш час.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)