Трагедія України в “Козацькому літописі Самійла Величка”

Трагічна і героїчна доба України періоду Хмельниччини найповніше відображена в трьох козацьких літописах: Самовидця, Грабянки і Величка.

Історичні події, описані в “Козацькому літописі Самійла Величка”, охоплюють відрізок часу 1648-1700 років. Автор пояснює причину, яка примусила його взятися за перо: він хоче сучасникам і нащадкам сказати правду про події, які відбувалися на нашій землі. Оглядаючи літописні та історичні писання чужоземців, він побачив, що їхню славу “пояснено й незатемнено”. Цього не скажеш про наших козацьких

предків, що так само, як і чужинці, вели війки й славилися лицарською відвагою та багатирськими подвигами. Але наші письменники про них майже нічого не написали і не розтлумачили. Слава та була прихована. Поні похвали подвиги наших предків повніше описали іноземні історики, а не наші.

Самійло Величко був учасником багатьох походів, піп час яких перед його очима поставали численні безлюдні міста й замки, порожні вали, колись насипані людською працею, а тепер вони стали пристанищем і поселенням диких звірів. Колись багатолюдні фортеці стали малолюдними, а інші зовсім спорожніли – розруйновані, засипані землею, запліснявілі,

зарослі бур’яном, повні лише зміїв і всілякої нечисті, що там гніздилася. Той край, який колись проголошували раєм світу, другою обітованою землею, наповненою молоком і медом, покрився мохом, очеретом і бур’янами. Все було занедбано: розлогі поля й долини, ліси й сади, діброви й річки, стави й озера. В різних місцях можна було натрапити на багато людських кісток, сухих і голих, їх покривало саме тільки небо. –

Надивившись на цю порожню і мертву пустку, якою стала колись прекрасна і переповнена всілякими благами земля, частка вітчизни нашої, автор намагається зрозуміти причину трагедії, що сталася.

Після нашестя Батия козаки, знову розплодившись і примножившись, стали жити вільно, незалежно й заможно. Але поляки, “заздрісники добра і волі людської”, не вподобали цього і почали чинити на українській землі велику наругу, гніт і розорення. Незважаючи на те, що українці мали від польських королів статути, грамоти та привілеї, в яких відзначалися їхні права та вольності, гонориста і ненаситна польська шляхта вважала українців за ніщо, утискувала їх численними тягарями й поборами.

Богдан Хмельницький, на той час сотник чигиринський, бачив, як шляхта пригноблює та оздоблює українців, уболівав на їхній плач і стогін батьківським серцем. Він хитрістю відібрав у Барабаша королівські привілеї і тепер мав законні підстави, як він вважав, розпочати боротьбу за повернення українському народові його прав. До того ж Богдан Хмельницький на власній шкірі відчув безчестя і наругу від шляхтичів.

Запорозьке військо радісно і вдячно прийняло Хмельницького на Січі і нарекло його гетьманом.

Відзначаючи заслуги Хмельницького у боротьбі українського народу за визволення, Самійло Величко стверджує: “Як колись ізраїльському народу, якого гнітили єгиптяни, Бог послав Мойсея, так українському народу він послав людину на ймення Богдан Хмельницький і дав йому розум визволити український народ”.

Провідний мотив “Літопису Самійла Величка” – вболівання за долю матері України і заклик до боротьби за її порятунок.






Всеперемагаюча сила кохання ромео і джульєтта.
Трагедія України в “Козацькому літописі Самійла Величка”