Трагедія селянської родини (за оповіданням Панаса Мирного “Морозенко”)

Все своє життя Панас Мирний мріяв показати безталанну долю співвітчизників, їх високу душу, тепле серце, щиру вдачу. Темними ночами він “скликав свої яскраві думки до гурту” і починав писати сумні оповідання з селянського життя. У сучасній письменникові пресі було звичаєм під Новий рік вміщувати новорічні оповідання із щасливою кінцівкою – на зразок того, що в убогу родину приходить добрий Дід Мороз, милує заплаканих діток, щедро обділяє подарунками. Новорічне оповідання Панаса Мирного “Морозенко” починається сумною драмою

і закінчується трагедією, що хапає за душу. У безпросвітних тяжких злиднях жила Катря із сином Пилилком. Борошно вже закінчилось, позичити нема де, а продати – Тільки і того, що кожушина вовняна. Але ж якщо її не буде, то в чому ж на роботу бігати Катрі? Сумно бідній жінці, але нема чим нагодувати, сина навіть напередодні свята. Поки мати сумує, Пилипко вже надумав, як можна допомогти: він піде до хрещеного батька і звідти принесе і гроші, і хлібину, і ковбаси. “От і буде нам що їсти!” – думає хлопчик.

З великою любов’ю змальовує письменник зовнішність маленького помічника: “Пишне панське личико, ясні блакитні

очиці та біле й м’яке, наче льон, волоссячко”. Нестерпний біль відчував Пилипко, коли бачив сльози та сум рідної неньки; і мати знала, “як ті сльози й та мука боляче впинаються в його жалісливе серце”. Вона розуміла, що хлопчина може її обдурити, аби заспокоїти, і піти до хрещеного батька посівати. А Пилипко для себе вже твердо вирішив, що іти треба, але ж найважчим було з хати вибратися, щоб мати не запримітила.

Не боявся він ані довгої дороги, ні морозу, лише володар зимового лісу Морозенко трошки лякав його. Цікаво Пилипкові: який же насправді лісовик? Колись мати розповідала, що то старезний та кремезний дідуган з білою бородою і запалими підсліпуватими очима. Голова – як гора, замість волосся – сніг, а борода сплетена з довгих вістряків, що намерзають під стріхами. Лячно хлопчику побачити таке чудовисько, але жаль до матері перемагає в душі хлопця цей страх. “Загорнувшись у довгу материну свитку, у шкарбунчиках на босу ногу… він, мов заєць, вискочив із сіней та й полинув прямо в ліс. Темним страшидлом з чорними корявими ногами постав перед Пилипком зимовий ліс”. Лячно стало хлопцеві, дух запинався в грудях, серце страшенно билося. Відчувши себе безсилим перед страшною лісовою стихією, він намагався вирватися з-під влади тих злих химер і не зміг. Засинаючи в крижаному лісі, хлопець марив, що то Морозенко не пускає його до хрещеного батька. У своїй уяві він благав дідугана відпустити його, але чув у відповідь тільки голосний сміх. Та чи Морозенко – головний винуватець лиха, питає Панас Мирний. Звичайно, ні, а ті, хто створив Катрі та її сину нестерпні умови життя. Саме злидні вигнали дитину з хати, і тому не випадкові слова сусідів: “Не задавив би мороз, то голод догриз! Раніше вмерло, менше горя знатиме”. Панас Мирний взяв собі за мету схвилювати читача умовами життя знедоленого, ошуканого, пригнобленого селянства, якому віддавав свою любов і повагу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Трагедія селянської родини (за оповіданням Панаса Мирного “Морозенко”)