Трагедія Акакія Акакійовича Башмачкіна (за повістю М. Гоголя “Шинель”)
Повість “Шинель” – один з останніх творів М. Гоголя петербурзького циклу, написаного на початку 1840-х років. Петербург Гоголя – це місто контрастів. Там “крім ліхтаря, все дихає обманом”, тріумфує вульгарність, а таланти гинуть. Краса розкішних палаців і гранітних набережних, вишукано вбрані дами й благородні кавалери, що прогулюються спокійно містом, – це лише один із проявів Петербурга. Адже існує й інший, зовсім не привабливий для вищого світу Петербург – місто дрібних чиновників, художників, місто трударів-бідняків,
Акакій Акакійович – маленький зморщений чоловік, чиновник найнижчого рангу в столичному департаменті. Він завжди був тихим, мовчазним, через що постійно ставав об’єктом насмішок та глузувань. У відповідь на кпини Башмачкін тільки відповідає: “Облиште мене, навіщо ви мене кривдите?” “Кривдите” – так Може сказати радше дитина, а не доросла людина, що усвідомлює себе
Акакій Акакійович живе переписуванням різних безглуздих папірців. Але чи живе він? Ні, він служить безмовно, ревно, на совість. Але тільки за це поваги не заслужиш, навіть якщо все життя ходитимеш у мундирі. Важливо тільки, у якому саме мундирі. За ним якраз і визначають місце в суспільстві. А яке місце в Акакія Акакійовича, якщо він “вічний титулярний радник”? Постійні злидні оточують Акакія Акакійовича, але він ніби не відчуває цього. У Башмачкіна була своя “поезія життя”, так само принизлива, як і все його існування. У переписуванні паперів він убачав “якийсь свій розмаїтий і приємний світ”: літери він виводив з любов’ю, при цьому насолода з’являлася на його обличчі. Іронізуючи над духовною обмеженістю Башмачкіна, Гоголь водночас відзначає в ньому доброзичливе ставлення до людей, працелюбність, розвинуте почуття обов’язку. Забрати в Башмачкіна роботу – все одно що забрати життя. З іншого боку, він ніколи нічого творчого у роботу не вносив і панічно боявся навіть змінити відмінки слів.
Однак оповідь у повісті побудована так, що комічний образ Башмачкіна поступово стає трагічним. Історія Акакія Акакійовича – це насамперед історія поступової загибелі людини під тиском соціальних обставин.
Він ходить у старій шинелі, яку не можна полагодити. Коли ж у нього з’являється мрія – нова шинель, він готовий витримати будь-які випробування (увечері не запалює свічок, не п’є чаю), аби тільки здійснити свою мрію. Шинель стає своєрідним символом щасливого майбутнього, заради якого Акакій Акакійович готовий працювати щосили. Коли шинель було пошито, Башмачкін почувався абсолютно щасливим. Уперше за багато років відчув себе не частиною роботи, а частиною міста, у якому живе, частиною іншої, не паперової реальності. Ця реальність і позбавить його життя. Втрата шинелі виявилась втратою усього його життя.
Шинель дала Башмачкіну почуття людської гідності. Коли ж її відняли, його ніби повернули в колишній, принижений стан. І Башмачкін починає боротьбу за повернення своєї шинелі. Але сили явно нерівні. Державна машина перемелює Башмачкіна.
Дарма Акакій Акакійович шукав допомоги у пристава, у “значної особи”: всюди на нього очікували або цілковита байдужість, або зверхнє ставлення і грізні окрики. Пригнічений прийомом у “значної особи”, Акакій Акакійович захворів на пропасницю і помер. Але показово те, що, вмираючи, Башмачкін несподівано почав “сквернохульнічати” – вимовляти страшні слова, які слідували за словами “ваше превосходительство”.
Підкреслюючи типовість долі “маленької людини”, Гоголь говорить, що смерть нічого не змінила в департаменті, місце Башмачкіна просто посів інший чиновник.
Таким чином, тема людини як жертви суспільної системи доведена до логічного кінця. Але історія життя Акакія Акакійовича мала “гучне” продовження після смерті. Померлий Башмачкін перетворюється на месника, що зриває шинелі не перехожих, з-поміж яких була й “значна особа”. Це настільки лякає чиновника, що той навіть починає краще ставитися до людей. З іншого боку, привид Акакія Акакійовича мститься не одній людині, а й усьому світу. Він зриває шинелі з усіх, у тому числі і з такого ж, як він, маленького, не спроможного комусь протистояти “флейтиста, що свистів колись в оркестрі”.
Як бачимо, у фіналі ця маленька, несмілива людина, доведена до відчаю, не стільки протестує проти бездушності, грубості, деспотизму, скільки мститься за колись розтоптану гідність. Отже, автор таким завершенням повісті засвідчує, що в тому світі, де жив Акакій Акакійович, його герой як особистість може існувати лише після смерті.
На мою думку, Гоголь співчуває долі свого героя, пробуджуючи у багатьох думку про несправедливість суспільства, про необхідність іншого життя, інших стосунків між людьми. Він закликає людей бути уважними одне до одного і ніби попереджає, що кожному доведеться відповідати в майбутньому за завдані ближньому образи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)