Шинель характеристика образу Башмачкина Акакія Акакиевича

Башмачкин Акакій Акакиевич – центральний персонаж повести про зниклу шинель, “вічний титульний радник”(статський чиновник 9-го класу, що не має права на придбання особистого дворянства, – якщо він не народився дворянином; у військовій службі цьому чину відповідає звання капітана, що якоюсь мірою ріднить нещасного Башмачкина з нещасним капітаном Копейкиным з “Мертвих душ”), “Маленький чоловічок з лисиною на лобі”, трохи більше п’ятдесяти років, служить переписувачем паперів “в одному департаменті”. У основу сюжету

покладений повністю переосмислений анекдот про чиновника, який довго копив на рушниці, втратив його під час першого ж полювання, захворів і помер би, якби товариші по службі не зібрали по підписці гроші на нову рушницю. Образ А. А. пов’язаний з соціальним типом “маленької людини”, що займав російських письменників 1830-1840-х рр.(ср. Самсона Вырина з “Повістей Белкина”, бідного Євгенія з “Мідного вершника” О. С. Пушкіна; героїв численних журнальних повістей про “бідних чиновників”). Пов’язаний він і з літературним типом убогого мрійника-невдахи німецької і французької прози тієї епохи (Ансельм, що
переписує арабські манускрипти, з “Золотого горщика” Э.-Т.-А. Гофмана; татко Горио О. де Бальзака, його ж полковник Шабер, що вибрався з могили в одній “шинелишке” і що намагається відстояти свої права в цьому несправедливо влаштованому світі.

А. А. живе в знеособленому суспільстві, – тому уся повість про нього будується на формулах типу “один день”, “один чиновник”, “одно значна особа”. У суспільстві цьому втрачена ієрархія цінностей, тому мова оповідача, який майже ні в чому не співпадає з автором, синтаксично нелогічний, збіднений, рясніє слівцями типу “навіть”. Проте “навіть” недорікуватість оповідача не йде ні в яке порівняння з косно-язычием героя: А. А. висловлюється практично одними приводами і говором. Усе життя він служить на одному і тому ж місці, на одній і тій же посаді; платня у нього мізерна – 400 крб. в рік, віцмундир давно вже не зеленого, а рудувато-борошняного кольору; виношену до дір шинель товариші по службі, які постійно знущаються з А. А., називають капотом.

Сюжет(принципово ослаблений, розчинений в соци-ально-психологическом аналізі) зав’язується в мить, коли Д. А., змучений північним морозом Петербургу, являється до одноокого кравця Петровичу з проханням у черговий раз підлатати стару тканину – і дістає рішучу відмову: треба шити нову, стара лагодженню не підлягає. Другий візит до “нещадного” Петровича(який, немов би не помічаючи жаху клієнта, загрожує руйнівною сумою в 150, а то і 200 крб.) не допомагає. Прийнявши двогривенний на опохмел, той повторює вчорашній “діагноз”: полагодити не можна, треба шити нову. Расчислив усі свої доходи і витрати, А. А. наважується на придбання нової шинелі. Маючи звичку від кожного витраченого рубля залишати по грошу, він вже накопив 40 крб.; скількись вдається зібрати за рахунок відмови від вечірнього чаю і свічок; нарешті, департаментські “гроші до свята”, усупереч очікуванню, виплачують у розмірі 60 крб. – замість звичайних 40. А. А. натхненний “вічною ідеєю майбутньої шинелі”; незважаючи на усю свою боязкість, він допускає навіть іноді “зухвалі і відважні думки”, а не чи покласти куницю на комір? Через 2-3 місяці суворої аскези мінімально необхідні 80 крб. зібрані; шинель – з фарбованою кішкою замість куниці – зшита; тихий А. А. по дорозі до департаменту кілька разів усміхається – чого з ним раніше ніколи не траплялося. Товариші по службі пропонують “спорскати” обнову; вечір призначений у помічника столоначальника, що живе в кращій частині міста, куди А. А. мало не вперше вирушає зі своєї околиці. Завдяки шинелі немов якась пелена спадає з його очей; він здивовано роздивляється модні крамниці, столичне освітлення… У гостях – знову ж таки мало не вперше в житті – він затримується до 12 ночі, випиває шампанського – і на поворотному шляху зі світлого центру до темної околиці втрачає шинель, яку встиг відчути “подругою життя”. Деякі люди з вусами оточують його, і один з них, вимовивши: “Адже шинель-то моя”! – показує кулак величиною з чиновницьку голову.

Перший круг життєвого пекла пройдений; день найбільшої урочистості завершився ніччю найбільшої втрати. Сюжет повести йде на другий захід; А. А. має відбутися новий круг пекла – цього разу бюрократичного. Явившись рано уранці до приватного пристава, А. А. чує відповідь – ще спить; у 10 ранку – ще спить; у 11 – його вже немає удома. Прорвавшись обідньої пори до невдоволеного пристава, А. А. нічого не домагається. Замість того щоб почати пошук викраденої шинелі, приватний вимовляє потерпілому : “Та чому він так пізно повертався, та чи не був у безладному будинку” і інш. Не знайшовши підтримки внизу ієрархічних сходів, А. А. наважується шукати захисту “вгорі” – у “однієї значної особи”, що лише нещодавно отримала генеральський чин. Саме по собі ця “значна особа” зовсім не злісна; проте чин і свідомість висоти власного положення абсолютно збивають його з пантелику. Людський початок пригнічений в нім бюрократичним гонором. Прохання нещасного А. А. “списатися як-небудь з р. обер-поліцмейстером” викликає в генералові напад чиновного обурення(потрібно було через секретаря), а безневинне зауваження(“секретарі того… ненадійний народ”) приводить в таке шаленство, що боязкого А. А. канцеляристи повинні підхопити і вивести під руки в стані напівнепритомності.

Приголомшений, в дірявій шинелі, з відкритим від подиву ротом, він повертається додому; по дорозі завірюха надуває йому горлову жабу; доктор ухвалює вирок – неминучу смерть не пізніше за півтори доби. Так і не опритомнівши(у маренні йому бачиться шинель з пастками для злодіїв), “сквернохульничая” на Його Превосходительство, А. А. помирає. Подібно до бідного Євгенія з пушкінського “Мідного вершника”, виявившись за гранню розуму і на волосок від смерті, він безсило бунтує проти безособового “володаря долі”. (“Фальконетов монумент” Мідного вершника як би випадково згаданий в повісті; у цензурному варіанті поеми Пушкіна монолог Євгенія “Ото тобі”! був випущений; проте, навіть якщо Гоголь не був знайомий з рукописним текстом, в статті В. Г. Белинского про поему була висловлена здогадка про не вистачає фрагменті.)

А. А. покидає межі цього життя, що омертвіло, де навіть про кончину людини дізнаються лише на четвертий день після похоронів(додому до А. А. являється посильний з департаменту, щоб дізнатися, чому того немає в присутності) – і тут же замінюють “вибулого” новим виконавцем функції. Сюжет здійснює третій “захід”; характер оповідання різко міняється. Розповідь про “посмертне існування” А. А. в рівній мірі наповнена жахом і комізмом, фантастичною правдоподібністю і глузливо поданою неправдоподібністю. Вийшовши з підпорядкування законам світу цього, А. А. з соціальної жертви перетворюється на містичного месника. У мертвотній тиші петербурзької ночі він зриває шинелі з чиновників, не визнаючи бюрократичної різниці в чинах і діючи як за Калинкиным мостом(т. е. у бідній частині столиці), так і у багатій частині міста. Лише наздогнавши безпосереднього винуватця своєї смерті, “одно значну особу”, яка після дружньої начальницької вечірки спрямовується до “однієї знайомої пані Кароліни Іванівні”, і зірвавши з нього генеральську шинель, “дух” мертвого А. А. заспокоюється, зникає з петербурзьких площ і вулиць. Мабуть, “генеральська шинель припала йому абсолютно по плечу”.
On-line перевод имеет ограничение по размеру текста.

Такий підсумок життя соціально нікчемної особи, перетвореної на функцію. У А. А. не було ніяких пристрастей і прагнень, окрім пристрасті до безглуздого переписування департаментських паперів; окрім любові до мертвих букв: ні сім’ї, ні відпочинку, ні розваг. Але соціальна нікчемність невблаганно веде до нікчемності самої людини. А. А., по суті, позбавлений яких би то не було якостей. Єдиний позитивний зміст його особи визначається негативним поняттям: А. А. незлобивий. Він не відповідає на постійні кепкування чиновників-товаришів по службі, лише зрідка благаючи їх в стилі Поприщина, героя “Записок божевільного”: “Залиште мене, навіщо ви мене кривдите”? Саме ім’я Акакій в перекладі з грецького – і означає “незлобивий”. Проте етимологічний сенс імені без залишку прихований за його “непристойним” звучанням. Фекальні асоціації посилені “списком” так же непристойно звучних імен, які нібито попадалися у святцях матінці А. А. перед хрещенням немовляти : Мокій, Соссий, Хоздазат, Трифиллий, Дула, Нарахисий, Павсикакий. Гоголь римує “негідне” звучання імен з нікчемністю героя. Безглузде і його прізвище, яке, як іронічно помічає оповідач, пішло від черевика, хоча усі предки А. А. і “навіть” шуряк(притому що герой – не одружений) ходили в чоботях.

Але незлобивість А. А. має певну духовну силу; у повість введений “бічний” епізод з “однією молодою людиною”, яка несподівано почула в жалісливих словах скривдженого А. А. “біблейський” вигук : “Я брат твій” – і змінив усе своє життя. Так соціальні мотиви, пов’язані з А. А. як “типом”, виявляються спочатку обрученими з релігійним змістом його образу; і уся сумна історія про шинель А. А. будується на взаємопроникненні, взаємопереході соціального початку в релігійне, і навпаки. Пристрасть А. А. до букв “викриває” безособовість бюрократичного світоустрою, в якому зміст підмінений формою. І в той же самий час воно пародіює сакральне, містичне відношення до священної Букви, Знаку, за яким прихований таємничий сенс. Опис крижаного зимового вітру, який мучить петербурзьких чиновників і врешті-решт вбиває А. А., пов’язаний з темою бідності і приниженості “маленької людини”. І в той же самий час, як давно помічено, час в “Шинелі” расчислено за особливим календарем; природна хронологія грубо порушена, щоб дія починалася взимку, взимку продовжилося і взимку завершилося. Петербурзька зима в зображенні Гоголя придбаває метафізичні риси вічного, пекельного, зневодненого холоду, в який вморожують душі людей, – і душа А. А. передусім.

Далі, образ початкуючого генерала, у якого особа як би підмінена безособовою значністю звання(“одно значна особа”), теж показує безособовість бюрократії. Проте і він вбудований в релігійно-символічний план оповідання. Він немов сходить з табакерки кравця Петровича, на якій зображений генерал з особою, що стерлася, заклеєною папірцем. Він демонічно підміняє собою Бога і вершить вищий суд над соціальною душею А. А.(“що за буйство таке поширилося між молодими людьми проти начальників вищих”).

Сам А. А. поминає в передсмертному маренні “Його Превосходительство”. Це бунт “маленької людини” проти начальства, що принизило його, – і одночасно це своеобразное соціальне богоборчество. Бо “значна особа” і дійсно заміщає в чиновній свідомості А. А. ідею Бога. Слова “сквернохульничать” в російській мові немає і бути не може; це тавтологія, що заміщає богохульство(тому хазяйка і хреститься в жаху, вслухуючись в передсмертне марення А. А.). Нарешті, саме відношення А. А. до жаданої шинелі і соціально, і еротично(“подруга життя”), і релігійно. Мрія про нову шинель живить його духовно, перетворюється для нього на “вічну ідею майбутньої шинелі”, в ідеальний образ речі, існуючий, у цілковитій згоді з др.-греч. філософом Платоном, до і окрім неї. День, коли Петрович приносить обнову, стає для А. А. “самим торжественнейшим в житті” – неправильна стилістична конструкція(або “самий”, або “торжественнейший”) уподібнює цей день Пасхі, “урочистості з урочистостей”. Прощаючись з героєм, що помер, автор помічає: перед кінцем життя промайнув йому світлий гість у вигляді шинелі; світлим гостем прийнято було іменувати ангела. Життєва катастрофа героя зумовлена стільки ж бюрократично-знеособленим, байдужим світоустроєм, скільки і релігійною порожнечею дійсності, якій належить Л. А., і порожнечею самого А. А. Що тут причина, що слідство, визначити неможливо. Соціальна підоснова смерті нещасного героя – наскрізь метафизична; посмертна, “замогильна” подяка, про яку автор повідомляє то гранично серйозно, то гранично іронічно, наскрізь соціально.

Проте читачі XIX ст. розглядали образ А. А. передусім в соціальному контексті; незліченні проекції цього образу(починаючи з Макара Дівчини в “Бідних людях” Ф. М. Достоєвського, який як би відновлює “тип” маленької людини в духовних правах, і до героїв А. П. Чехова) спрямовані в морально-громадську площину, зведені до теми безвинно і людини, що безнадійно страждає. Проте ре-лигиозно-философская енергія, ув’язнена в образі А. А., врешті-решт проб’ється крізь суто соціальні нашарування – і відгукнеться в пізній прозі того ж Ф. М. Достоєвського (персонажі роману “Принижені і ображені”, Соня Мармеладова п Катерина Іванівна в “Злочині і покаранні”, Кривоніжка в “Бісах” і та ін.).



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір роздум до кого приходить успіх.
Шинель характеристика образу Башмачкина Акакія Акакиевича