Home ⇒ 📕Шкільні твори ⇒ Тьоркін – хто ж він такий?

Тьоркін – хто ж він такий?

Розповідаючи про задум поеми “Василь Тьоркін”, О. Твардовський згадував, що цей образ виник ще за часів фінської кампанії, а потім склався в цілісний образ вже під час Великої Вітчизняної війни. Образ цього бійця був покликаний часом. І в той же час є в ньому щось таке, що ставить його поза часом.
Василь Тьоркін нагадує почасти героя з народних казок. Він солдат із тих, що не пропадуть за будь-яких обставин, що з топора кашу зварять. У ньому впізнаєш казкового героя, але разом із тим він наділений рисами цілком сучасними для поета. Твардовський

писав:

Тьоркін, хлопець так собі,
Як і всі солдати.
Ні, він хлопець хоч куди.
Хлопець в цьому роді
В кожній роті є завжди,
Навіть в кожнім взводі.

Що ж приваблює у цьому звичайному солдатові? Перш за все його оптимізм і доброта. Він любить людей і завжди готовий прийти на допомогу. Та й руки має до всякого діла звичні. Ось він легко лагодить годинника в діда з бабою, до яких поставлений “на постой”. І дідусь не просто радіє, що дзигарі пішли. Він бачить, що в цьому молодому бійці живе традиція солдатської виручки, вміння, кмітливості. Тьоркін – людина невгамовна, весела, життєрадісна. Життя,

сповнене випробувань, не зробило його суворим чи жорстоким, навпаки – навчило його цінувати кожну мить життя. І тому він непереможний:

А проте живий вояка,
І готовий завше в бій.
Курить, їсть і п’є зі смаком
Всюди на передовій.

Він не втрачає гумору навіть у критичних ситуаціях. Щойно перепливши крижану річку, аби попросити про допомогу для товаришів, він ледь не загинув, а проте ще й кепкує з себе і не забуває про завдання. Так з глави “Переправа” дізнаємося про воєнні подвиги Тьоркіна. Він не з боягузів. Воював чесно. І не за нагороду. Проте у частині “Про нагороду” все ж зізнається, що бувають у житті ситуації, коли б і нагорода стала в нагоді. І читач цілком розуміє Тьоркіна:

Ні, хлоп’ята. Що там орден,
Не загадуючи вдаль,
Я ж сказав, що я не гордий,
Згоден я і на медаль.

Та головне – це те, що він один із багатьох солдатів, які впізнають у ньому свого. Без нього сумно. Він і підтримає, і пожартує, і на гармоні заграти вміє. Там, де він, немає місця розпачу, смутку, бо він переконаний: людина може подолати все, аби лише вірила в себе. Таким ми бачимо його у главі “Смерть і воїн”, де перед волею людини до життя, перед солдатською взаємовиручкою і Смерть відступає, “на відстрочку давши згоду”.
У чому ж сила Тьоркіна? У тому, що він по-справжньому добра людина. Поряд із ним не просто весело. Він надійний в усьому. Він повертає людям віру в життя, в найкраще, яке неодмінно настане.