Тема твору: Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара “Собор”
Стоїть собор, мовчить… Німий свідок історії? Ні, він свідок спустошення, падіння людських душ. Своїм мовчанням ккдає людству докір. Кінець XX століття – епоха економічного, “морального” прогресу. Не хочемо визнати, що деградує майже кожен, поглинутий власними проблемами. Тому актуально звучить тема, яку підносить в романі “Собор” Олесь Гончар, – відродження духовності, в час, коли Україна бореться за політичну і економічну самостійність.
Свої роздуми письменник передає головному героєві роману Миколі Баглаю – студентові-металургу,
Розуміння його цінності як історичної пам’ятки протистоїть ворожому ставленню до нього Володьки Лободи і тих покидьків суспільства (Таратута, Жанна, Ера, Обруч), що вчинили в соборі дику оргію. Думки Миколи Баглая є виразом ставлення до собору металургів
Так він став зачіплянським “генієм”. У цього людця нема щонайменшої вдячності ні до батька, ні до інших людей. Так само він байдужий до своєї землі, історії. Він нищитиме не тільки скарби народу, а й тих, хто їх захищає (погрожує Миколі Баглаю, Хомі Романовичу). “Геній”, “батькопродавець”, “юшкоїд”, “порожній діяч” – так називають Володьку Лободу в народі. Трагедія Баглая та Єльки, дівчини, яка вірила у “всемогутнє почуття” кохання, прагнула жити, милуватися білим світом, в тому, що таких “Лободів” стає дедалі більше. Але щира віра і незламність духу допоможе їм виконати заповіт учителя Хоми Романовича: “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..”
Цей роман є зверненням до наших душ. Заповіти і діяння предків нагадують нам про наш священний обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим і майбутнім. Ми, козацькі діти, як святиню маємо берегти пам’ять, дорогоцінні набутки минулих віків, оберігати їх і примножувати, а також дбати про наш внесок до скарбниці мистецької історії народу. А собор залишиться мовчазним свідком уже нашої історії.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)