Тема революції в поемі “Дванадцять”
Тема революції як загибелі старого миру й народження нового нерозривно зв’язана в “Дванадцяти” з темою народу… Образ народу відбитий у колективному герої поеми – дванадцяти хлопцях з пітерських “низів”, добровільно й з ясною свідомістю свого боргу вступивших у Червону гвардію: Як пішли наші хлопці В червоній гвардії служити – У червоній гвардії служити – Буйну голову скласти! Хто ж такі ці дванадцять? У цьому питанні необхідно розібратися, тому що довкола нього нагромадилося й дотепер плодиться багато неясностей
Критики, що дорікали Блоку за те, що він передав справу революції не в ті руки, незмінно посилалися на те саме: сам поет охарактеризував своїх безіменних героїв як “голоту”, так ще не просто голоту, а таку, котрої “на спину б треба бубновий туз” (тобто відмітний знак каторжників), перед якою доводиться “замикати етажи”. Однак аргументація від “бубнового туза”, якщо поглубже розібратися в поемі, бідує щонайменше в уточненні. По-перше, самому слову “голота” не слід надавати
Далі: “бубновий туз” – це все-таки метафора. Поет малює зовнішній вигляд дванадцяти: У зубах – цигарка, прим’ятий картуз, На спину б треба бубновий туа! Такими – з незримим “бубновим тузом” – червоногвардійці представлялися наляканій уяві обивателя…
Блок і не ставив своїм завданням показати авангард революції… Про Жовтневу революцію й, зокрема, про більшовизм, як ми бачили, у поета було своє подання, що і відбилося в його поемі. Задум Блоку був у тім, щоб мовою мистецтва сказати, що як вирвалася на простір народна “буйна воля” знаходить шлях і ціль, перетворюється в “вольову музичну хвилю”.
Блок визнав вищу справедливість революційного насильства, бачив у цьому “історичну необхідність”, але й не закривав ока на “страшне”, а хотів пояснити його теж історично – як спадщина жорстокого, рабського минулого. Блок нічого не хоче не прикрасити, не зм’якшити. Так, ці люди, що прийшли в революцію з “литими ножиками”, говорячи словами Блоку, ще не “організована” революційна воля. Їх веде поки тільки “чорна злість, свята злість” до царів і панам. Але ці запеклі вороги старого миру – також і його жертви. На них ще лежать його густі тіні, над ними ще тяжіє його проклін
Ці люди прокляті “рідними плямами” окаянного минулого, що роздуло в мільйонах людських душ темне полум’я “ворожнечі, дикості, татарщини, злості, приниження, затурканості, недовіри, мести” (це – із серпневого щоденника 1917 року). Дана тема – предмет постійних міркувань Блоку
У всякому разі, довіривши “голоті” справа історичної відплати над старим миром, Блок ні в найменшій мері не хотів взяти під сумнів щирість і силу революційного пориву своїх героїв. Всупереч темним і сліпим страстям, які обтяжують цих людей як спадщина минулого, героїка революції, боротьба за велику мету піднімає їх на висоту морального й історичного подвигу. Така була думка Блоку. Для нього ці люди були героями революції, і він віддав їм честь і славу – таким, якими їх побачив. Сюжет і вся художня структура поеми промовляють на користь такого її розуміння. У цьому зв’язку необхідно зупинитися на злочині й особистій драмі Петрухи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)