Так ніхто не кохав (художнє вираження інтимних почуттів у ліричних творах Володимира Сосюри)
Цього року я вперше пізнав глибину поезії Володимира Сосюри, хоч, зізнаюсь, читав його вірші і раніше. Але це були поодинокі випадки, тому і не запам’ятовувалися ці вірші надовго. Мабуть, усе вимагає саме свого часу, і сьогодні я вже сприймаю Сосюрині рядки як відверту сповідь близького друга. У них – безмежний світ В. Сосюри, який був поетом незвичайної щирості і правдивості, який не вмів кривити душею ні перед іншими, ні перед собою.
Я переконаний, що кожний, хто уважно вчитається у схвильовані рядки, побачить у них саме свого Сосюру. Мене
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Поет розкриває перед нами ту гаму почуттів, що розквітли в серці закоханого юнака. І ми йому віримо, бо відчуваємо, як і нашого серця торкається весна на пробудженій землі; усе оживає в той час, коли народжується кохання. За образом весни ми бачимо образ коханої з щасливими очима, які бентежать і глибоко западають в душу героя.
Але кохання буває не тільки романтично-святковим, і Сосюра нам доводить це,
Я б забув і образу, і сльози…
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос і коси,
твої коси сумні цілувать.
А ось – інша трагедія:
Я не можу сказать, я боюсь розказать,
що тебе я уже покидаю…
(“Марія”)
Чи не тому на тлі квітучих волошок і зеленіючого жита у коханої заплакані очі, покірно похилені плечі? Думаю, мало хто залишиться байдужим, уявивши цей дисонанс: природа буяє, а любов приречено одцвіта.
Мене дуже зворушує та теплота, з якою поет малює образ коханої, ретельно підбираючи найніжніші слова. Сосюра неначе навчає читачів високої етики ставлення до коханої людини, етики стосунків між близькими людьми. Розумієш, що не можна не закохатися в очі, які схожі на “васильки з-під вій” (“Васильки”), коли “щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте…” (“Ластівки на сонці”).
Для лірики В. Сосюри любов, вірність, відданість коханій невіддільні від любові, вірності й відданості рідному краю, Вітчизні:
В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни…
Ось вона йде у вінку, як весна…
Стиснулось серце до крику…
В ньому злилися і ти, і вона
в образ єдиний навіки.
У серці залишається чистий і ніжний слід від зустрічі з віршами Володимира Сосюри, до яких з часом хочеться повертатися знову і знову.