Суспільство в комедії “Горе від розуму”
Комедія “Горі від розуму” була написана в 1824 році. У цьому добутку О. С. Грибоєдов відтворив правдиву картину російського життя першої чверті XІX століття: показав зміни, що відбулися в російському суспільстві після Вітчизняної війни 1812 року, відбив антикріпосницькі погляди декабристів. Автор сам дотримувався ідей декабризму, що підтверджує його комедія й створений у ній образ Чацького. Олександр Андрійович Чацький показаний О. С. Грибоєдовим як передова людина “століття нинішнього”. Він зло висміює пороки московського суспільства,
Він категорично заперечує порядки, по яких живе вся Москва, і розуміє свою несумісність із цим миром, “століттям минулої”. Він незалежний, має свою точку зору на все, що його оточує, а також, на відміну від фамусовського суспільства, негативно ставиться до кріпосного права, що калічить долі й душі людей. Через ці переконання його холодно й неприязно зустрічають у Москві, “цураються, як чужого”.
Протягом
Кожна репліка Фамусова, кожний його монолог, де він виступає захисником минулого, викликають гнів і лють у Чацького. Розповідаючи про свій ідеал, втіленому в Максимі Петровичі (вельможі часу Катерини), що не бачив нічого соромного й ганебного в лестощах і низькопоклонстві, Фамусов переконує Чацького вчитися на цьому прикладі. Це обурює Чацького, тому що він прагне служити справі, а не особам:. “Служити б рад, прислужуватися нудно”. У відповідь Фамусову й всьому його оточенню звучить жагучий монолог, у якому грибое-довский герой зіставляє “століття нинішній” і “століття минулий”, намагається говорити конкретно й у той же час твердо відстоює свої життєві принципи. Епоха Катерини, що так по серцю Фамусову, в очах Чацького є “століттям покірності й страху”. Він затверджує, що тепер настали інші часи, коли немає бажаючих “смішити народ, відважно жертвувати потилицею”, а причину пояснює наступної:
Хоч є мисливці поподличать скрізь, Так нині сміх страшить і тримає сором у вузді; Недарма дарують їх скупо государі
Приводячи приклади жорстокого звертання дворян із кріпаками, Олександр Андрійович протестує проти беззаконня, що панує в країні, засуджує поміщиків-кріпосників, один із яких обмінює своїх вірних слуг на “борзі три собак”, а вони “у годинники вина й бійки й честь і життя його не раз рятували”.
А інший пан продає акторів свого театру, кріпаків “Амурів і Зефиров”, поодинці через те, що “боржників не согласил до відстрочки”. Уже в цьому виявляється несумісність поглядів Чацького з поглядами не тільки Фамусова, але й усього представленого в комедії московського дворянствО. Для приклада можна взяти полковника Скалозуба, військового кар’єриста, “сузір’я маневрів і мазурки”. Ця людина дурна, він “слова розумного не виговорила сроду”, міркує тільки про “фрунте й ряди”. А коли Фамусов запитує його про загальній знайомій, Скалозуб тупо заявляє:
Не знаю-з, винуватий; Ми з нею не служили Всі навколишні ставляться до нього з іронією. Так, наприклад, по визначенню дотепної Лізи, служниці Софії, Скалозуб -“і золотий мішок, і мітить у генерали”. Мрія цієї людини – стати генералом, що дуже можливо, тому що “вакансії саме відкриті”: Те старших виключать інших, Інші, дивишся, перебитий
Молчалин, ще один типовий представник фамусовского суспільства, також ставить своєю метою кар’єру, йому властиве низькопоклонство. Він знає, коли потрібно підняти хустку, а коли погладити моську впливової баби. Прізвище Молчалина виправдується його поводженням. “От він навшпиньках і небагатий словами”, – говорить про нього Чацький. Поступливість і лагідність Молчалина, якими так захоплюється Софія, – лише маска, що служить для досягнення життєвої мети, а саме, – блискучої кар’єри, чинів, багатствО. Вище щастя він бачить у тім, щоб “і брати й весело пожити”.
Для цього він вибрав самий вірний шлях: лестощі, догідництво. “Він дійде до ступенів відомих, адже нині люблять безсловесних”, – презирливо кидає Чацький. Молчалин знає, як йому треба поводитися, і так визначає свою тактику:
По-перше, догоджати всім людям без вилучити – Хазяїнові, де доведется жити, Начальникові, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття, Швейцарові, двірникові, для избежанья зла, Собаці двірника, щоб ласкаво булО. Низькопоклонство й догідництво вищестоящим – от життєвий принцип Мовчачи-Ліна, що вже приносить йому відомий успіх. “З тих пор як значуся по архівах, три на-гражденья одержав”, – говорить він Чацкому, додаючи, що в нього є два таланти: “помірність і акуратність”.
Внутрішній мир Чацького, його погляди на життя вступають у протиріччя із суттю фа-мусовского суспільствО. Ця людина не вписується в нього, тому не дивно, що його наприкінці комедії повідомляють божевільним.
І перед тим, як піти, Чацький говорить всьому “століттю минулий”:
З вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами день пробути встигне, Подихає повітрям одним., И в ньому розум уцелеет… Головний герой залишає будинок ФамусовО. У цьому суспільстві йому немає місця
Гончарів у статті “Мильон роздирань” так сказав про це: “Чацький зломлено кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу смертельний удар якістю сили свіжої. Він вічний викривач неправди, що заховалася в прислів’я: “один у поле не воїн”. Ні, воїн, якщо він Чацький, і притім переможець, але передовий воїн, застрільник і – завжди жертва”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)