Суд над бюрократією (За оповіданням Ю. Мушкетика “Суд”)
Існує багато підстав, за яких одна людина має право судити іншу. Є закони, навіть звід законів, де дуже докладно й зрозуміло пояснюється, за яку провину скільки років ув’язнення повинна отримати людина. Усе здається дуже простим: злодій має сидіти в тюрмі.
Героїня оповідання Юрія Мушкетика Ганна відчула себе злочинницею вперше: “…сором спопеляв її від голови до п’ят, у неї тремтіли коліна й палали щоки. Чи є щось встидніше, страшніше, ніж суд!” У залі повно людей – глядачі, є позивач, є свідки, є навіть адвокат. Суцільне панування
Ганна добре знала позивача – голову колгоспу. Він здавався їй людиною непоганою. І жінка відповідала йому одвічною селянською покорою. Коли, наприклад, було особливо важливо, вона завжди погоджувалася працювати стільки, скільки було потрібно радянській державі – і голові. А тепер він подає на неї позив, мовляв, не відробила свої законні трудодні. А здоров’я в Ганни вже далеко не те, що було: вона навіть довідки про це приносила, але ж за цими папірцями “зняти з неї працездатність не можна”. Товаришки Ганни намагалися підтвердити, що ця жінка дійсно хвора, але
Нарешті пролунало: “Встати, суд іде!” Ганну визнано винною й засуджено на півтора роки виправних робіт. Проте, ураховуючи пом’якшувальні обставини, виправні табори було змінено на примусову працю при колгоспі. Так, Ганну не взяли до тюрми, але нещасливе життя цієї жінки, здається, добігало свого кінця: вона померла від серцевого нападу просто в павільйоні “Пиво-води”, де святкували л вою перемогу голова колгоспу й фінагент. А ось кінець цієї сумної історії: син Ганни приїхав до села, аби подивитися на свою “малу батьківщину”. Тільки тут його не чекали. Старі дерева біля хати порізали. А хата стоїть порожня. “..,У селі ще чимало таких порожніх хат”.
Таку історію розповів нам Юрій Мушкетик. Сумно й боляче стає, коли уявляєш собі ті досить далекі часи, за яких ні праця людини, ані сама людина не цінувались не на копійку. Приниження, забитість – ось такі риси плекала у своєму громадянинові радянська влада. Ще можна було б багато розповідати про минуле нашої України, та сучасність стукає у двері.
Нещодавно моя сім’я одержала листа від родичів, які мешкають на Запоріжжі. Також у цьому листі мова йшла про хід земельної реформи, адже в Україні нарешті прийнято Земельний кодекс. Між іншим у листі зазначалося, що колишній голова колишнього колгоспу забрав найкращі земельні паї для себе та своїх знайомих і родичів. Початок третього тисячоліття. Більше десяти років виповнилося незалежній Україні. Але ж голова колгоспу, мабуть, той самий, що подав позив на Ганну Розсоху, забирає кращі землі в селян. Дякувати Богові, коров і свиней поки що не забирають. Принаймні, у листі, який прийшов із Запоріжжя, нічого подібного не було.
В Україні немає поганої землі, адже наша земля – одна з найродючіших у Європі й світі. Але в Україні досі є колишній голова колгоспу. Юрій Мушкетик назвав його Устимом Рукавицею. Проте мені здається, що ця людина має багато різних імен.