Громадянином бути зобов’язаний

Твір-роздум у публіцистичному стилі на патріотичну тему. Був передсвятковий день. Ближче до вечора хтось подзвонив нам у двері. Хто б це міг бути? Ми ні на кого не чекали. На порозі стояла незнайома літня жінка. “Мабуть, помилилася квартирою”, – подумав я. Жінка привітно привіталася, вибачилася за те, що потурбувала, а мати запропонувала їй увійти у передпокій. Тут при світлові я роздивився гостю: на вигляд вона була старшою від моєї бабусі.

– Мене звуть Ганна Миколаївна, – відрекомендувалася вона, – я все життя працювала у школі,

зараз на пенсії. До вас, зовсім незнайомих людей, я звертаюся з незвичайним проханням. Деякі, дізнавшись про мету мого візиту, намагалися якомога швидше мене випровадити, але я не ображаюся на людей.

– Чим ми зможемо вам допомогти?

– Не мені, а дітям. – І Ганна Миколаївна розповіла таку історію.

Декілька таких самих пенсіонерів, як вона, колишні педагоги, на громадських засадах почали співпрацювати з дитячою кімнатою міліції. Вони узяли під свою опіку групу дітей, яких називають “важкими”. Вулиця для таких дітей стала рідним домом. Колишні вчителі-ентузіасти займаються з ними, організують їхнє дозвілля.

Місцева влада виділила для цього спеціальне приміщення недалеко від нашого будинку. І для того щоб діти, які не потрібні навіть власним батькам, иідчули у свята тепло домашнього вогнища, Ганна Миколаївна та її колеги вирішили справити їм “солодкий стіл”. Ось вона і звернулася до деяких мешканців, н тому числі і до нас, принести на свято дітям щось смачненьке.

– Але, якщо не можете, – сказала гостя, – я піду собі, не ображатимусь.

Розмову Ганни Миколаївни з матір’ю почула бабуся. Вона вийшла до гості і

Сказала, що наша родина обов’язково візьме участь в “солодкім столі” для дітей. Коли Ганна Миколаївна пішла, мати з бабусею вирішили спекти великий пиріг з яблучним повидлом.

– Як ти, сину, оцінюєш вчинок Ганни Миколаївни та інших колишніх учителів, які узяли під опіку чужих дітей?

– А навіщо це їм потрібно? У дітей є свої родини.

– А ти чув такі рядки російського поета Некрасова “Позтом можешь ти не бьіть, но гражданином бьіть обязан”? Ці жінки – найсправжнісінькі громадяни сноєї країни. Ганна Миколаївна казала, що зарплату їм за це не платять, роблять вони свою справу не заради слави. Турбуючись про чужих дітей, вони відчувають себе потрібними людям, і це дає їм задоволення. Це і є справжні громадяни…

Так, наша родина не залишилася байдужою. Завтра ми всі разом віднесемо дітям святковий пиріг з яблучним повидлом.






Заздрість твір роздум.
Громадянином бути зобов’язаний