Спілкування – це наука чи мистецтво? (твір у публіцистичному стилі мовлення)
Гадаю, що кожен на питання: чи вмію я спілкуватися, – відповість так: “Скільки живе людина, стільки вона вчиться”. Знань ніколи не буває багато. А знання мовного етикету характеризують загальний рівень інтелекту й культури особистості. З питань культури спілкування написано чимало досліджень мовознавцями, психологами, вченими різних наук. Чому ж цьому питанню надається так багато уваги?
Спілкуватися можна “грамотно” й “безграмотно”. Партнерів по спілкуванню можна перетворити на недругів, а можна – у прихильників.
У спілкуванні людина насамперед повинна вміти скинути маску. Адже ми звикли соромитися відкрито висловлювати свої почуття. У нас є завчені маски – шаблони зовнішньої поведінки. Вони слугують
Хочеться порадити своїм ровесникам намагатися, щоб спілкування для них було приємним і корисним. Як кажуть треба вміти допомагати людям словом і ділом.
Пам’ятайте, що завжди необхідно бути уважним, ввічливим і доброзичливим при спілкуванні, поважати співрозмовника, уважно його слухати. Відомо, що найкращий співрозмовник той, хто більше слухає, а менше говорить.
Неввічливо багато говорити про себе, перебивати співрозмовника.
Іноді дратує, коли людина розмовляє без потреби голосно, вживає грубі слова. А як важливо відчувати настрій співрозмовника, його ставлення до ваших слів.
Отже, спілкування – це наука і мистецтво.
Деякі поради майбутньому оратору.
Усім відомо, що ораторів на світі менше, ніж поетів. У чому ж полягає секрет мистецтва красномовства?
Один із відомих ораторів Цицерон відзначав: “Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження”. Ораторство користується всіма перевагами поезії, а часто й споріднене з нею. Промовець зобов’язаний чітко визначити тему, ідею виступу, підібрати відповідні засоби мовлення. Основна формула ораторства окреслюється так: “про що + що + як + навіщо”. Оратор мусить зацікавити слухачів, створивши цілісний психологічний портрет аудиторії, тримати її постійно в емоційному напруженні. Адже без людських емоцій не може бути ніякого пошуку істини.
Не менш важливим є вміння працювати з фактами та аргументами, а також активізувати мисленнєву діяльність співрозмовника, тобто створити атмосферу інтелектуальної, емоційної співтворчості. Ф. Ларошфуко повчав: “Справжнє красномовство – це вміння сказати все, що треба, і не більше, ніж треба”.
Треба прагнути, щоб протягом виступу аудиторія слухала й подумки вела діалог. Оратор, виступаючи, повинен поводити себе зі слухачами, як із рівними. Привертає увагу й надає виступу образності, яскравості цитування, бо “дзвінка цитата спокушає нас більше, ніж правдиве мовлення” (Монтень).
Важливою умовою сприйняття оратора є і його мовлення, що передбачає вираження думки в дієвій словесній формі. Основні показники правильного мовлення – виразність, точність, стислість, доцільність. Публіка не завжди помічає, що говорять, але тонко підмічає, як говорять. У світовій практиці красномовства можна знайти доречне використання іронії та фразеології, патетично-ідейне наповнення фрази й обурливо-саркастичне її забарвлення.
Ораторство – це важлива і складна наука, але той, хто опанує її, відчуватиме себе впевненим і щасливим. Тим, хто прагне пізнати всі тонкощі красномовства, хочеться висловити побажання словами нашого великого оратора Феофана Прокоповича: “Молоді оратори! Вступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо Батьківщини!”
(1 votes, average: 5,00 out of 5)