Соціальні, філософські та психологічні засади злочину Раскольникова (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”)
Роман Ф. Достоєвського “Злочин і кара”, написаний 1866 року, торкається складних соціальних, філософських, морально-етичних проблем, які хвилювали письменника не один рік.
Уже сама назва примушує замислитись: чому Ф. Достоєвський так назвав цей роман? Перше слово зрозуміле: Раскольников здійснив злочин – убив двох жінок. А “кара”? Його покарання – це усвідомлення самим Раскольниковим згубності теорії “сильної особистості”, яка виправдовує право убивати. І разом з цим усвідомленням – муки совісті за скоєне. Убивши
Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? Гроші, спроба влаштувати своє життя та полегшити життя близьких йому людей? Або ж створена ним теорія та прагнення довести її правильність на практиці, перевірити самого себе: чи може він “порушити закон” та на цій підставі вважати себе особистістю “надзвичайною”? Так у долі Раскольникова тісно переплелись соціальні, філософські та психологічні проблеми роману.
Що ж сформувало цю теорію, стало її основою? Частину відповіді
Сама ідея Раскольникова передбачає виживання та підвищення за рахунок інших. Він, поділивши людство на два розряди – вищих і нижчих, наділивши перших правом убивати, намагається зрозуміти, до якої категорії належить він сам. Раскольников наділяє себе правом убивати, зараховує себе до наполеонів і виправдовується тим, що з їхньої вини загинули тисячі, а він-то робить замах на життя лише однієї людини заради, як йому здається, щастя багатьох. Він іде із сокирою до старої, але вагається і не вірить до останньої миті в те, що він “це” зробить. Навіть сам собі він не хоче зізнатися, що йде вбивати, щоб перевірити дієвість своєї теорії та дізнатись про себе – чи він “твар тремтяча”, чи “право має”.
Він зрозуміє це пізніше, усвідомить і скаже Соні: “Я просто вбив; для себе вбив, для себе одного…” Він збагнув страшну правду: так, він зміг переступити через кров, але вбивши, він убив самого себе: “Хіба я стареньку вбив? Я себе вбив, а не стареньку”. Ось оце знищення самого себе змушує його знов і знов подумки переживати.
Nты вбивство, викликає муки совісті. Скоївши вбивство, він не зміг переступити через самого себе, через свою “натуру”, через розуміння того, що він злочинець.
Раскольников не відчуває себе переможцем, він не знайшов заспокоєння та щастя, діючи за правом “надзвичайних людей”. Отже, що його теорія про право сильного на злочин зазнала поразки, а сам він, як і будь-яка інша людина, не має права вбити людину. Божий закон “Не вбий!” сильніший від усіх теорій. Тому не випадково саме до Сонечки приходить Раскольников з покаянням і саме вона радить просити пробачення у всього світу.
Автор карає свого героя за законами совісті, добра та моралі. Не випадково тому покарання за юридичними законами, суд над Раскольниковим та все, що було потому, займає у романі зовсім небагато місця. Для Достоєвського більшу значущість має суд совісті. Цим Достоєвський хотів показати згубність ідеї Раскольникова для суспільства та особистості.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)