Собор – символ невимрущої слави та душі українського народу. Твір за романам “Собор”
Найвищими точками на землі були колись стародавні храми. З золотими маківками, з дірявими покрівлями, в погнилих риштованнях. Ті, що охороняються законом, а не людьми. І ті, що незримо жевріють у глибинах народної свідомості. Тому і зробив Олесь Гончар, здається, першу в радянській літературі спробу осмислення їхньої вічної німої музики і народної символіки. Але те, що нам нині треба відкривати, для наших далеких предків було азбукою. Там, де поселялись запорожці, – одразу виростала церква як голос їхнього духу:
Як покидали запорожці Великий
Так напише Т. Г. Шевченко у своєму творі “Іржавець”. Що це – сентиментальна віра пустельників, які тільки й знають молитись? Чи це прапор, яким козаки виражали своє людське й національне покликання? Ці одчайдушні герої не боялись смерті і вважали за честь загинути в бою. Це була релігія вільних людей, які пішу, бували свій собор – як символ незламності, як заповіт нащадкам. А вони не мають права зректися своєї вітчизни, забути власну історію. Створений ще за козацьких часів, цей архітектурний шедевр пам’ятає професора Яворницького
У глибині душі молодий студент здогадується, що люди загубили самих себе у гонитві за дешевими замінниками.
Нині брак великої мудрості, великої поваги й любові до людини, великої відповідальності за спадщину предків і долю нащадків відчувається як найбільша рана людства. Типовий представник цієї нації – напівосвічений інтелігент Володька Лобода. Таємниця цього образу криється в тому, що письменник подивився на нього з народних позицій. Олесь Гончар відразу відкрив за службовим мундиром приховану фальш натури й подивився глибше. А чи ця людина добра, надійна? Чи здатна вона поступитись власними інтересами заради інших? Він цілком щиро дивується, навіщо Баглаю та історія, той собор? І взагалі: їсти має що, одягтися – має, чого ж йому ще треба? Релігія Володьки – “правильно відреагувати на вказівку зверху” – не потребує святинь. Вся енергія “батькопродавця” йде від метушливості пристосування, від догідливості, а не від тієї внутрішньої духовної сили. Письменник відкрив людину-функцію на грані робота, вільного від людських цілей, позбавленого стійких критеріїв. Ця людина має страшну властивість знищувати цінності – одним дотиком, одним словом. У Лободи все розпадається, розкладається й гасне.
ВолодьКа – це творіння тоталітарно-бюрократичної системи, коли чиновництво тільки голосувало про єдність із трудовим народом. А насправді закрива українські школи, “виганяло” українську мову з театрів, кіно. Ішов шалений н стримний наступ бездуховності, браконьєрства, руйнування культурної спади ни. Але автор прагне нас переконати, що здорова сила молодості потребує істини так само, як чистого повітря й джерельної води. І вона неминуче відшукає заростях лободи старий добрий слід, який веде до людини, до добрих засад, оновлення й відродження.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)