Сміх у творах Остапа Вишні
Ми сміємося і будемо сміятися, бо ми живемо повнокровним життям, разом із своїм веселим, дотепним, талановитим народом.
Остап Вишня
– Письменницьку програму сам Остап Вишня сформулював так: “Про що я, нещасний, мушу думати й писати:
– “Про хуліганство, грубість, невихованість.
– Про виховання лоботрясів і шалопаїв.
– Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім’ї.
– Про широкі натури за державний кошт.
– Про начотчиків і талмудистів у науці.
– Про консерваторів у сільському господарстві
– Про винищувачів природи…”
З цієї напівжартівливої пам’ятки проступає головний зміст усієї літературної діяльності Остапа Вишні – найвидатнішого українського гумориста і сатирика.
Так, свою творчість він присвятив викоріненню всього того, що заважало народові будувати нове життя. Про що ж писав Остап Вишня? Чим приваблювали його гумористичні та сатиричні мініатюри, яким він сам дав нову назву – усмішки? Коротко кажучи, він писав про все, чим жило тоді молоде суспільство, що цікавило його чи непокоїло.
Першим твором, який Остап Вишня написав під час Великої
Найбільше приваблює в “Зенітці” дід Свирид, від імені якого й ведеться розповідь. Викликає сміх часте вживання військової термінології під час розповіді про сутички із сердитою бабою Лукеркою. Так, дід Свирид, тікаючи від баби, “висадився десантом” на своєму городі і замаскувався в лопухах; баба Лукерка, ганяючись за дідами, “прорвала фронт”; під натиском Лукерки діди змушені були відступити “на запасні позиції” – в погрібник; баба “оточила” дідів у погрібнику; кум не витримав, вирішив “пробиватися до своїх” і рвонув “в енському напрямку”.
Остап Вишня захоплювався полюванням та рибальством. Тож не дивно, що він сам і розповів про це своє захоплення в багатьох творах, що склали чималу книжку під назвою “Мисливські усмішки”. “Мисливські усмішки” – це твори про замилування природою. Герої значної частини усмішок і сам автор ніскільки не сумують з того, що “промажуть” – вони радіють живому птахові чи звірині, і в описі їх ми відчуваємо найчастіше пильний погляд не так мисливця, як художника слова. Ось він бачить слід білочки й уявляє, як вона спить тепер “солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись, і сняться їй соснові шишки та солодкі горішки”. А то раптом мисливець, замість прицілювання, милується, як лисиця “не біжить, а летить, червона-червона на сліпучо-білому фоні, випроставши хвіст і витягти мордочку”. Однак ці усмішки не називались би мисливськими, якби в них не було веселих пригод, неймовірних вигадок, цікавих розповідей про полювання, що точаться біля вогнища. І все це ніби вихоплено з уст, розповідь переливається народними дотепами, жартами, яскравою образністю. Іноді сміх викликає не сам сюжет, а ніби мимохідь кинуті слово чи фраза, на взірець того, що серед різного мисливського начиння береться на полювання й стопка, – звичайно ж, не для горілки, а “для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…”
Остап Вишня добре знав силу гострого сатиричного слова, силу вбивчого сміху. Він любив повторювати слова М. В. Гоголя: “Сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться”. Остап Вишня був художником народним у найглибшому розумінні цього слова: він писав про народ, для народу і в ім’я народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)