Доброзичливість та кумедність “Моєї автобіографії” Остапа Вишні

Як відомо, людина без спогадів – людина без минулого. Для більшості з нас найприємнішими є спогади про дитинство. Саме від того, яким є той чарівний світ, залежить наше сприйняття тих чи інших явищ, людей, предметів.

Ми звикли завжди вишукувати у фактах біографії великих людей щось інтригуюче, незвичайне або фантастичне. І дуже кумедним та дотепним словом тільки Остап Вишня описав власну автобіографію, ніяк не схожу на інші повідомлення про дату, місце народження багатьох письменників. Він з доброю усмішкою та гумором розповідає про своїх зовсім звичайнісіньких батьків: “Батьки мої були як узагалі батьки”. Починається, звісно, все з того, звідки ми взялись. Хтось, наприклад, знайшовся в капусті, когось принесли лелеки, хтось лежав під хмелем, а Остап Вишня був переконаний, що його витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. А взагалі, “умови для розвитку були підходящі”. Ріс маленький хлопець, не знаючи клопоту, поки не пішов до школи. Саме там майбутній письменник пізнав перші ази науки та лінійку, “що виробляла мені стиль літературний”. Щиро вдячний гуморист і Івану Максимовичу, який допомагав краще “в книжку зазирати”, грамоти навчатись. У тому ж жартівливому тоні згадує Остап Вишня й інші книжки. “Книга, що найсильніше на мене враження справила в моїм житті, – це “Катехізис” Філарета. До чого противна книжка!

Ще якби так – прочитав та й кинув, воно б нічого, а то – напам’ять”.

Та й письменником, якщо вірити оповідачеві, став тому, що кваліфікації особливої не мав, бухгалтерії не знав, то й зробився Остапом Вишнею і почав писати. Факти біографії письменника щедро пересипані усмішками та гумором. На формування його особистості, наприклад, впливали такі інтелектуальні заняття, як-то: копання ямочок біля картоплі, толочення ногами панської клумби, лазання на бантину драти горобців або на вербі ганяти галченят. Отже, проходило “золоте дитинство між природою і людьми”.

Далі, за словами автора, починається навчання в школі. Батько “заробляв не дуже”, проте віддав сина у Зіньківську міську двокласну школу, яку той закінчив 1903 року зі свідоцтвом, що дає право “бути поштово-телеграфним чиновником”. А далі пішло-поїхало: військово-фельдшерська школа в Києві, університет, все “служив і вчився, все вчився – хай воно йому сказиться! Все за екстерна правив”. “Моя автобіографія” – твір багатоплановий. З одного боку подається звичайна інформація, наче відповідь на запитання анкети: дата народження, навчання, входження в літературу. А з іншого – розкривається образ ліричного героя – простачка, який дотепно, з народним колоритом розповідає про себе. Перед читачем постає простий, сповнений здорового глузду письменник – людина, яка готова перша посміятися із себе. Саме гумор, здоровий сміх можна вважати ознакою внутрішньої свободи людини. Безумовно, Остап Вишня володів цим даром, бо в душі у нього завжди жив сонячний сміх, який допоміг йому стати справжнім українським письменником. І зараз його гуморески викликають позитивні емоції – доброзичливі, щирі та життєствердні.



Твір на тему мій улюблений герой повісті за сестрою.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Доброзичливість та кумедність “Моєї автобіографії” Остапа Вишні