В оповіданні Василя Макаровича Шукшина “Образа” мова йде про звичайний життєвий випадок, свідком або учасником якого може виявитися кожний з нас у будь-яку хвилину: у транспорті, у магазині, у будь-якій установі. Це, на жаль,
У кабінеті Манилова погляду з’являється така виразна деталь, як гірки золи, “розставлені не без старання дуже гарними рядками” (хазяїн безупинно курить трубку, пропонуючи закурити й гостеві), – символ пустопорожнього времяпрепровождения, прикритого посмішкою, нудотною ввічливістю,
Вітальня з годинником і двома дверима. З-за одних дверей чути фортепіано, Лізонька, служниця, спить у кріслі. Музика замовкає, Лізонька прокидається, тривожиться, що вже настає ранок і стукає до Софії, своєї панночки. Софія, дочка Павла
Сказання, віддана. По встановленому вище ознакою до казці може бути прилічений іще одна жанр, часто із нею пов’язувалося, жанр, який найправильніше було б назвати преданьем чи сказанням. Сюди ми віднесли оповідання, що видаються за
Відомий гуманітарій Іван Огієнко переконливо довів: у мові конденсується духовна енергія народу. Та чи тільки енергія? Мова несе в собі генетичну пам’ять народу, його історію, культуру, звичаї. Мова відбиває національний характер, менталітет. Тому, мабуть,
Історія образа Пушкіна в пам’яті поколінь зберігає чимало дивного. У ній є сторінки, що оповідають про події, на інший погляд важко порівнянних. От, наприклад: поки не вщухали усні й журнальні баталії, ставилася під сумнів
Здавна на Україні Сонце вважалося найвищим і найсвітлішим божеством. Його називали лагідно Даждьбо-гом, тобто богом, що дає життя, богом світла і добра, перед лицем якого розбігаються всі темні і злі сили. Тобто, стародавні слов’яни
Справжнім феноменом літератури XX століття стала творчість норвезького письменника Кнута Гамсуна. Майстер психологічного аналізу, тонкий лірик, він умів передати ледве помітні порухи людської душі. На його думку, розрив духовних зв’язків між людьми, порушення гармонії
У житті добро й зло не так чітко розмежовуються, буває й “добро” нелюдське, буває, й зло вбирається в приємні шати. Яку красу дарує нам природа! Кожний бачить в ній щось особливе, чарівне. З щедрістю
Ніколи не забуду (він був або не був, Цей вечір): пожежею зорі Спалене й розсунуте бліде небо, И на жовтій зорі – ліхтарі. Я сидів у вікна в переповненому залі. Десь співали смички про